**Щоденниковий запис**
Зима наближається, а я не знаю, як її пережити. Тарифи на газ такі високі, а в мене вже немає сил колоти дрова.
Моя донька приїхала на вихідні, щоб зробити для мене покупки, і я наважилась запитати: «Чи можу я перезимувати в тебе? Рахунки за газ занадто великі.» Але вона лише відповіла: «Де, мамо, у квартирі? Коли буде свій дім, тоді заберу.»
Не бажаю нікому такої старості.
Хочу поділитись своїм болем. Я овдовіла дуже рано, мені було лише 26. Чоловік залишив мене з двома малими дітьми: сином Тарасом, йому було три роки, і донькою Олесею, яка ще була немовлям. Віддала їм усе своє життя. Треба було годувати, одягати, виховувати. Вибору не було довелося справлятися самій.
Працювала цілий день, а після роботи господарка, городниця. Жила в селі, але грошей ледве вистачало. Сама косила траву, сама рубала дрова на зиму. Що ще можна було робити без чоловіка?
Діти виросли й поїхали до міста.
Поки була молодшою, ще тримала господарство. Коли приїжджали онуки, вони їли свіжі овочі та пили молоко. Я економила зі своєї пенсії та віддавала дітям.
Але тепер, у старості, я вже нічого не можу. Зими стали справжнім випробуванням.
Олеся приїхала на вихідні, щоб закупити продукти, і я знову спитала:
«Можна я перезимую в тебе? За газ платити дорого, а дрова колоти вже не маю сили.»
А вона відповіла: «Де, мамо, у моїй хрущовці? Коли буде свій будинок тоді.»
Коли я вже й ходити не могла, сусіди подзвонили Тарасові. Він сказав, що дуже зайнятий, що теща теж хвора, і в нього нема часу приїхати
Попросила сусідів зателефонувати моїй сестрі Ганні. Вона приїхала одразу й забрала мене до себе. Якби не вона не знаю, чи була б ще жива.
Минуло кілька місяців, а мої діти так і не подзвонили.
Коли я була молодшою і здоровою, я була їм потрібна. А тепер наче й не мали матері.
Не бажаю нікому такого. Що ж я зробила не так? Коли вони стали такими байдужими?
Благаю всіх, хто це читає: шануйте батьків. Ніхто у світі не любитиме вас так безкорисливо і щиро, як вони.
