Мій чоловік уже півроку живе зі своєю «хворою» матір’ю і не збирається повертатися додому. Докоряє мені, що я його не розумію.
Він оселився у матері, і вона нібито весь час хворіє. Бувало, він залишався у неї на три тижні, але тепер це вже занадто. А ще він звинувачує мене, нібито я не хочу його підтримати.
––––––––––
Як я можу допомогти свекрусі, яка лише вдає, щоб зруйнувати наш шлюб? Вона прив’язує сина до себе найпростішим способом — граючи немічність. Я вже жила з нею під одним дахом. Дякую, але більше не помиллюся.
Його мати дуже болюче сприйняла нашу з Олегом заручини. Навіть не приховувала, що цей союз їй не до вподоби. Відкрито не сварилася, бо хотіла, щоб син вважав її доброю матір’ю, але постійно намагалася мене спровокувати й мала до мене претензії.
Я не піддавалася, тим більше ми рідко бачилися. У нас була своя квартира, де ми з Олегом почали жити разом. Його мати й цьому не була рада. Важко контролювати сина, коли він не під твоїм дахом, і ще важче керувати невісткою, яка не збирається догоджати тобі на кожному кроці.
Але мати мого чоловіка знайшла інший спосіб. Вона не перша, хто до цього вдається. Все просто — треба вдавати, що ти тяжко хвора й потребуєш догляду.
––––––––––
Олег, який ніколи раніше не стикався з такою маніпуляцією, став надто співчутливим і постійно сидів біля неї. «Бідолашна бабуся» мала стільки хвороб, що будь-яка клініка би змагалася за такий «експонат».
У неї було і високий, і низький тиск, біль у грудях, нирках, хрускіт у колінах й навіть знепритомнення. Але я зрозуміла, що вона симулює. Спочатку я думала, це через стрес — адже її коханий синок пішов до іншої жінки.
Коли свекруха вперше «захворіла» насправді, а чоловік вже тиждень жив у неї, я зібрала речі й приїхала допомогти. Перший день вона грала переконливо.
Але за два дні я помітила — їй відразу стає легше, коли Олег виходить з дому. Вона оживає, сміється. Але варто йому переступити поріг — знову стогне.
Я поділилася спостереженнями з чоловіком, але він мені не повірив. І не дивно — вона грає майстерно. Але я не збиралася вірити. Зібралася й поїхала додому.
Чоловік повернувся через кілька днів, сказав, що мати краще себе почуває. Мабуть, свекруха не змогла приховати радість, коли я пішла. Але через кілька тижнів вона знову почала вдавати хворобу.
Це мене бісило, бо кожен раз Олег знову переїжджав до неї на невизначений термін. Вона «одужувала» лише тоді, коли я пропонувала викликати лікаря. Здорова людина не може так часто хворіти!
Коли мати чоловіка чула про лікаря, їй одразу ставало легше. Він же, переконавшись, що мамі нічого не загрожує, повертався додому.
––––––––––
І ось така ситуація триває вже півроку. Спочатку була вагома причина — їй зробили операцію на нозі. Два роки тому вона впала й ушкодила коліно. Лікар порадив зробити операцію, щоб уникнути ускладнень.
Операція пройшла успішно, і їй прописали тиждень ліжкового режиму. Чоловік був поруч — як і належить люблячому синові. Я не заперечувала, адже людині справді була потрібна допомога.
Але минув тиждень, місяць — а він не повертався. Мати почала вдавати, що ще не одужала. Вона вже могла ходити, але розповідала синові, як упала, коли він був на роботі, і ледь підвелася.
Півроку мій чоловік живе з матір’ю й вірить її історіям. Хоча лікарі не знаходять нічого страшного, операція пройшла добре, і вона може ходити навіть без палички. Ну, не бігати, але рухатися — так. Але що там знають якісь лікарі?
Я поставила умову — або він повертається додому, або забирає речі, бо я подам на розлучення. Тепер він звинувачує мене, нібито я його не люблю й не розумію. Адже він не з коханкою, а поруч із матір’ю, яка потребує допомоги.
Подруги питають, на що я чекаю — адже все очевидно, і нам вже давно треба розлучатися. Мабуть, настав час і мені це зрозуміти, хоч я до останнього вірила, що розсудливість мого чоловіка переможе.
