Знаю одну жінку, Ганну, їй 70 років. Недавно вона пережила інсульт і опинилася в лікарні у передмісті Чернігова. Чи то через вік, чи то через недбаливе ставлення до здоров’я — погане харчування, брак прогулянок, а може, й те й інше — тепер вона прикута до ліжка.
Її син, Богдан, кілька років як оселився далеко — у Львові, за сотні кілометрів від рідного дому. Має власну родину: дружину й двоє дітей. Коли Ганну забрали до лікарні, сусіди викликали швидку. Далекі родичі довідалися про це і тепер навідують її, приносячи ліки й теплі слова. Вона повільно одужує, але досі слабка.
Богдан подзвонив лише раз. Переказав гроші на ліки — і на цьому його турбота скінчилася. Він не приїхав, не спитав, як почувається мати. Має ж власні клопоти, «нагальні», як він каже. Йому байдуже, що коїться з матір’ю. «Що я можу змінити, якщо приїду?» — кинув він комусь із родичів. На його думку, гроші — це все, що від нього вимагають.
Ті ж далекі родичі кожного дня приходять до лікарні. Купують ліки, розпитують Ганну про самопочуття, уточнюють у лікарів подробиці. Їхня увага — єдине, що тримає жінку на плаву в ці важкі дні.
І ось я думаю: що ми, матері, робимо не так, коли діти ставляться до нас так? Я певна: ставлення дітей до батьків — це відлуння того, як ми їх виховали. Вони спостерігають, вбирають наші слова, вчинки, цінності. Якщо ми були холодні чи несправедливі, не варто дивуватися, що отримуємо байдужість.
Я переконана: немає поганих дітей чи онуків — є лише батьки, які не показали гарного прикладу. Хочеш бути доброю матір’ю — виявляй це на практиці. Якщо дитина бачила, як мати піклувалася про свою власну матір, вона запам’ятає цей урок. Але з Ганною було інакше. Богдан не бачив, щоб його мати підтримувала зв’язок із бабусею в останні роки. Ганна відвернулася від своєї матері — тепер син повторює її шлях.
Життя — як вітер: все, що пускаєш у світ, повертається до тебе. І в цьому є своя правда. Ганна лежить у лікарні, оточена чужими, а не рідним сином, і тепер збирає те, що колись посіяла. Це гірко, але, можливо, саме так вона — і всі ми — маємо зрозуміти щось важливе.
