Чи не втомить тебе чудо, мам?” – іронічно запитала Олександра.

— Вона тобі сподобається, мамо. Вона просто диво! — радісно промовив Ілля.
— А не набридне жити з дивою? — іронічно запитала Оксана.

Оксана стояла біля плити й прислухалась. Колись, коли був живий чоловік, вона завжди готувала вечерю так, щоб до його повернення все було готове. Чоловік помер вісім років тому. Тепер так само вона чекала з роботи сина.

У двері клацнув замок, і з передпокою долинув голос Іллі:
— Мамо, я вдома.
— Чую, — відповіла Оксана й усміхнулася.

— А що в нас сьогодні? Котлети, смажена картопля? — Ілля обійняв матір і заглянув через її плече, вдихаючи апетитний запах улюбленої картоплі з зеленою цибулею.

Оксана вимкнула газ, накрила кришкою сковороду.

— У тебе гарний настрій? Що трапилося? — за відтінками голосу вона вміла вгадувати синове настроєння.
Ілля відсторонився.

— Мамо, я одружуюся.

— Вже давно час. А чому ж Наталя до нас не заходить? — спитала Оксана й обернулася до сина, вдивляючись у його похмуре обличчя.

— Я одружуюся на Софії.
І Оксана відчула, як по спині пробіг холодок. Син давно став дорослим. Обіймав її, виявляв ніжність лише в моменти особливих зізнань чи радості.

— Ім’я багатообіцяюче. А як же Наталя?

— Наталя виходить заміже у суботу. Не хочу про це говорити, мамо. Давай вечеряти.

— Добре, що весілля Наталі не вплинуло на твій апетит. Мий руки.

Оксана поставила перед сином тарілку з картоплею, сіла навпроти, підперши підборіддя рукою, і дивилася, як він їсть.

— А ця Софія — хто вона?

— Вона гарна дівчина. Ти сама в цьому переконаєшся. Хочу познайомити тебе з нею. У суботу, наприклад? — Ілля перестав їсти й подивився на матір. — Софія тобі сподобається, я впевнений. Вона просто диво! — радісно сказав Ілля.

Щось подібне він говорив і про Наталю. Що та обрала нареченого заможнішого, Оксана дізналася від її матері, з якою вони вчилися в одній школі й дружили, сподіваючись, що їхні діти одружаться. Зустрілися випадково в магазині, і та поділилася з подругою новиною. Вибачилася за вибір дочки.

— Дива багато не буває. А не набридне жити з дивою? — іронічно запитала Оксана.

— Мамо, не смішно.

— А я й не жартую. Розкажи про неї. Що в ній такого дивовижного?

— Чому ти чіпляєшся до слова? — Ілля зам’явся. — Вона вчителька, викладає в школі українську та літературу, правда, лише перший рік. Серйозна, начитана. Мені з нею добре.

— А батьки в неї хто?

— Тато інженер, мама домогосподарка.

— І приїхала вона?.. — Оксана не закінчила фразу, чекаючи, що син продовжить.

— Та яка різниця, звідки приїхала? — обурився Ілля.

— Справді. Значить, вона не місцева. Жити збираєтеся тут?

— Якщо ти проти, ми знімемо квартиру. — Ілля заглянув у матчині очі.

— Ні, зовсім ні. Я лише радий. Що мені самій робити? Чекатиму онуків. Якщо не зживемося, тоді знімете квартиру.

— Софія не хоче поспішати з дітьми, хоче попрацювати, набратися досвіду.

— Софія не хоче, Софія вирішила… — передражнила Оксана. — Гаразд, запрошуй на обід своє диво. — Оксана встала зі столу й поставила порожню тарілку до раковини.

— Ти найкраща мама на світі, — Ілля теж підвівся.

— Сподіваюся, ти не забудеш про це, коли одружишся.

Оксана мила посуд, а сама роздумувала. «Вчителька, отже. Усі вечори проводитиме за перевіркою зошитів, готуватиметься до уроків, а вихідні відІ тільки тепер Оксана зрозуміла, що справжнє диво — це не ідеальна наречена, а щастя, яке люди будують разом, долаючи невідповідності і вчачись розуміти один одного.

Оцініть статтю
ZigZag
Чи не втомить тебе чудо, мам?” – іронічно запитала Олександра.