У маленькому містечку під Львовом, де плітки розносяться швидше за вітер, моє життя, що почалося з кохання, тепер наповнене тривогою та сумнівами. Мене звуть Оксана, мені 29, і я вийшла заміж за Андрія, чоловіка, який вже був одружений. У нас народився син, Ярослав, і все, здавалося б, добре. Але тінь його колишньої дружини, яка живе в тому ж місті, отруює моє щастя. Я не знаю, чи нормальне те, що відбувається, чи я божеволію.
**Кохання з минулим**
Андрій підкорив мене своєю добротою та впевненістю. Він старший за мене на 10 років, і його життєвий досвід здавався мені опорою. Коли ми зустрілись, він був у розлуці вже три роки. Його перший шлюб із Марією тривав сім років, дітей у них не було. Андрій казав, що вони розійшлися через її зраду, і я йому вірила. Ми одружилися два роки тому, і невдовзі народився Ярик — наша маленька дитина. Я думала, що минуле лишилося позаду, але помилялася.
Марія живе в нашому місті, і її присутність відчувається скрізь. Вона працює у місцевій кав’ярні, ходить у той самий магазин, що й я, і, здається, знає все про наше життя. Я помічала її погляди, повні зневаги, коли випадково натикалася на неї. Спочатку я вважала це випадковістю, але потім почалося те, що змусило мене сумніватися у своєму глузді.
**Тінь минулого**
Все почалося з дрібниць. Хтось написав крейдою на нашому паркані: «Поверни чоловіка». Я зтерла напис, не сказавши Андрію, але всередині все стислося. Потім у соцмережах мені почали надходити анонімні повідомлення: «Ти займаєш чуже місце», «Він все одно повернеться до мене». Я їх блокувала, але страх зростав. Одного разу я знайшла під дверима старе фото Андрія та Марії — вони посміхалися, обіймаючись. Я запитала Андрія, він лише знизав плечима: «Вона, мабуть, сумує. Не забий собі голову». Але як не забити, коли її тінь скрізь?
Найжахливіше сталось місяць тому. Я гуляла з Яриком у парку, і Марія підійшла до мене. Вона посміхалася, але її слова були отрутою: «Ти думаєш, він твій? Він досі дзвонить мені вночі». Я оніміла. Вона пішла, а я стояла, наче паралізована. Вдома влаштувала Андрію допит. Він божився, що не спілкується з нею, що вона бреше, щоб зруйнувати нашу сім’ю. Я хочу йому вірити, але сумніви гризуть мене. А раптом вона каже правду? А раптом він досі кохає її?
**Сім’я під ударом**
Моє життя перетворилось на параною. Я перевіряю телефон Андрія, коли він спить, слідкую за його реакцією, коли ми проходимо повз кав’ярню, де працює Марія. Ненавиджу себе за це, але не можу зупинитися. Ярик — моє світло, але навіть його усмішка не заглушує страх, що наша сім’я може розпастися. Моя мати, бачачи мій стан, каже: «Оксанко, тікай від нього. Чоловік з таким минулим — це проблеми». Але я люблю Андрія. Він добрий батько, турботливий чоловік, але його минуле — як міна, готова вибухнути.
Я намагалася поговорити з Марією, написала їй, попросила залишити нас у спокої. Вона відповіла: «Ти не знаєш, з ким зв’язалась. Він завжди буде моїм». Її слова — як отрута, що повільно вбиває мене. Я не знаю, бреше вона чи ні, але її впевненість лякає. Чому вона не може відпустити його? Чому продовжує переслідувати нас? І чому Андрій такий спокійний, ніби це нормально?
**Мій внутрішній розлад**
Я не знаю, чи це нормально. Може, я драматизую? Може, колишня дружина просто не може змиритися і скоро відступить? Чи я маю копати глибше, щоб дізнатися правду? Боюся, що якщо почну розбиратися, знайду те, що зруйнує мою сім’ю. Але й жити в цьому страху більше не можу. Мої подруги кажуть: «Заб’єш, вона просто заздрить». Але як забути, коли її тінь у кожному кутку мого життя?
Андрій, бачачи мій стан, намагається заспокоїти: «Оксано, я з тобою, я люблю тебе». Але його слова звучать все менш переконливо. Я бачу, як він ухиляється від розмов про Марію, як змінює тему, коли я згадую її. Це байдужість чи спроба щось приховати? Не хочу стати тією дружиною, що риється в минулому чоловіка, але й не хочу бути сліпою дурнею, яку обманюють.
**Що робити?**
Ця історія — мій крик допомоги. Я не знаю, як із цим жити. Піти від Андрія? Дати відсіч Марії? Поговорити з ним ще раз, але як змусити його бути чесним? Хочу захистити Ярика, нашу сім’ю, себе. Але як, якщо я не знаю, де правда, а де брехня? У 29 років я мріяла про щасливу родину, а тепер почуваюся героїнею трилера, де ворог — тінь із минулого.
Я не знаю, чи нормальне те, що відбувається. Але знаю одне: більше не можу жити в цьому страху. Нехай мій наступний крок буде помилкою, але я його зроблю, аби повернути собі спокій. Марія, Андрій, моє серце — хтось із них бреше, іЯ схопила телефон і набрала номер Марії, знаючи, що ця розмова змінить все — або врятує нас, або поставить крапку.
