— Знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю й захопленням, — вимовила задоволена собою дочка.
Дмитро вийшов із ванної, закрившись лише рушником. Краплини води блищали на його м’язистих грудях. Не чоловік, а мрія. У грудях Валерії солодко занило серце.
Він сів на край ліжка й простягнувся до неї, щоб поцілувати. Вона відхилила голову.
— Не треба, а то я так ніколи не піду. Мені час. Оленка, мабуть, уже вдома. — Валерія потерлася щокою об його плече.
Дмитро зітхнув.
— Валю, ну скільки можна? Коли ти розповіси про нас доньці?
— Три місяці тому ти навіть не знав, що я існую, і чудово жив. — Валерія підвелася й почала одягатися.
— Мені здається, що я не жив, а чекав тебе. Я й дня не можу прожити…
— Не рви мені серце. Не проводжай мене, — сказала Валерія й вислизнула із кімнати.
Вона йшла вулицею, намагаючись не звертати уваги на погляди перехожих. Їй здавалося, що всі знають, звідки вона йде. Чоловіки дивилися з цікавістю, а жінки… із засудженням.
Ще б пак — постать, стать, обличчя з виразними очима й повними губами. Темне густе волосся вибилося із заколки на потилиці. А Валерії хотілося стати непомітною.
***
Вона вийшла заміж рано, у двадцять, з сильної взаємної любові. Майже одразу завагітніла. Чоловік намагався переконати зробити аборт. Мовляв, рано, треба спершу стати на ноги, ще встигнуть. Але Валерія не піддалася й народила здорову дівчинку, сподіваючись, що з часом чоловік зміниться. Та він так і не полюбив доньку. Що ж, багато чоловіків досить байдужі до дітей.
Одного разу подзвонила якась жінка й назвала адресу, де часто буває чоловік Валерії. Вона не кинулася перевіряти, дочекалася його й прямо запитала. Спочатку він все заперечував, потім виправдовувався, а потім почав кричати:
— Якась божевільна сказала, а ти повірила? Ти не дуже від неї відрізняєшся. Я йду, а ти пошкодуєш…
Чоловік вийшов, грюкнувши дверима. Валерії не хотілося жити, але донька вимагала уваги, і вона вижила. А через два тижні не витримала, пішла за названою адресою, стала за дерево у дворі й почала чекати. Незабаром мимо пройшов чоловік із молодою жінкою під руку. Вони зайшли до під’їзду.
Наступного дня Валерія подала на розлучення. Знала — пробачити не зможе, не такий характер. Віддала доньку до ясел і вийшла на роботу.
Іноді у її житті з’являлися чоловіки, але жоден не подобався настільки, щоб вона ризикнула зв’язати з ним життя. І лише через багато років Дмитро зумів підкорити її серце. Красивий, високий, під стать їй. Між ними спалахнув бурхливий й пристрасний роман. Одного разу Оленка запитала, куди мама так ретельно вбирається.
— На побачення, — півжартом, півсерйозно відповіла Валерія.
— А-а-а… — багатозначно протягнула донька.
Більше вона не питала.
Фігурою Оленка вийшла в матір, але не така гарна обличчям. Усі дивувалися, як у таких красунів батьків народилася звичайна донька. А Валерія раділа. Красотою хліб не намажеш, з нею лише проблеми.
У неї ніколи не було подруг. І причина була не у Валерії, а в заздрощах дівчат. Боялися виглядати блідими на її тлі. Можливо, тому й вийшла заміж рано — сподівалася знайти в чоловіку друга.
— Задрібний в— Фігаро тут, Фігаро там… — Оленка радісно вибігла з дому, залишивши матір і Петра сидіти за столом, де тепер вже горіли свічки, а з вікон лилося тепле світло нового щастя.
