Чи справді орхідея винна у нещасті? — Поліно, забирай цю орхідею, бо інакше викину, — Катя недбало зняла з підвіконня прозорий горщик з квіткою й передала його мені. — Дякую, подружко! Але чим же не догодила тобі ця орхідея? — здивувалась я. Адже на підвіконні ще пишно росли три доглянуті квітки. — Цю орхідею подарували моєму сину на весілля. А ти ж знаєш, чим усе скінчилося, — тяжко зітхнула Катя. — Я знаю, твій Денис розлучився, навіть року в шлюбі не прожили… Причину не питаю, здогадуюсь: була вагома. Адже Денис Таню обожнював. — Колись розповім тобі, Полю, про справжню причину… А зараз ще боляче згадувати, — Катя задумалась і зронила сльозу. Я принесла «вигнану» та «відкинуту» орхідею додому. Чоловік співчутливо поглянув на квітку: — Навіщо тобі цей замориш? У ній і життя нема — навіть я це бачу. Не витрачай дарма сили. — Хочу врятувати квітку. Дати їй трішки любові та турботи. Побачиш, ти ще закохаєшся в цю орхідею! — захотілось мені оживити пониклий та зів’ялий цвіт. Чоловік жартома підморгнув: — Від любові ще ніхто не відмовлявся! Через тиждень телефонує Катя: — Поліно, можна в гості? Не можу більше носити цей тягар німим. Хочу все розповісти про невдалий шлюб Дениса. — Катю, приїзди, не вагайся. Чекаю, — не змогла відмовити подрузі. Катя підтримувала мене під час мого скрутного розлучення, коли й з другим чоловіком не ладналося… Дружимо вже роки. Катя прибула за годину… Вона вмостилася на кухні. І за келихом вина, чашкою кави й шматочком чорного шоколаду почала свою історію… — І подумати не могла, що моя — вже колишня — невістка на таке здатна. Денис із Танею жили разом сім років. Довго Денис придивлявся до цієї дівчини. Заради Тані залишив Аню, хоч саме вона мені так подобалась: домашня, щира, дочку її кликала. Але з’явилася Таня – справжня красуня! Денис, мов зачарований, бігав за нею, вправно кохав. Відверто, Таня й справді гарна, модельна зовнішність! І Денису подобалося, коли друзі із заздрістю дивились на Таню. Прохожі оберталися. Але за сім років спільного життя дітей у них не було. Я думала: Денис чесний, хоче все робити по закону – одружитись, а тоді вже й дітки. Він не любив поширюватись про особисте, а ми з чоловіком його справи не чіпали. І ось він ставить нас перед фактом: — Тату, мамо, я женюся на Тані. Подали заяву в РАЦС. Справлю весілля на весь район – грошей не пошкодую. Ми зраділи: нарешті син офіційно одружиться, тридцять вже! Але уяви собі — дату весілля переносили двічі: то Денис захворів, то я затрималась у відрядженні. Мені все здавалося: це не до добра. Але Денис світився від щастя, не хотіла псувати йому настрій. А він ще й обвінчатись хотів, але там теж не склалося — отець Святослав поїхав у село надовго. Денис принципово хотів, щоб саме він вінчав. Одружились гучно! Тільки-но подивись на фото: ось орхідея – цвіте, пишна! А зараз від неї лишились бідненькі листочки… Денис із Танею збирались у весільну подорож до Парижа. Але тут нова біда: Таню не випустили за кордон через якийсь штраф. Молодята повернулись додому прямо з аеропорту. Денис не зважав — мріяв про щастя. Та раптом він серйозно захворів, потрапив у лікарню, стан був тяжкий – лікарі розводили руками… Таня провідувала його тиждень, а потім заявила: — Вибач, але я не хочу бути дружиною інваліда. Подала на розлучення. Уявляєш, що відчував мій син, безпорадно лежачи? Але спокійно відповів: — Я тебе розумію, Тетяно. Не буду перешкоджати розлученню. Розлучилися. А Денис — одужав! Вдалося знайти хорошого хірурга, Петра Богдановича: він підійняв сина на ноги менше ніж за півроку. А у лікаря — дочка Маша, 20 літ, мила дівчина. Денис спершу відмахувався: — Якась мала, негарна. — Синку, подивись уважніше. Жінка — не лишень обкладинка. Краще щасливо у простоті, ніж печально з красунею! Денис довго не міг забути Таню, а Машу навіть не помічав… Та вона бігала слідом, телефонувала, допомагала. Вирішили ми познайомити їх ближче — разом поїхали на шашлики. Дениса нічого не тішило. Жодного разу не глянув на Машу. Кажу чоловікові: — Дарма організували ці сватання. Денис ще не пережив зради Тані. Минуло кілька місяців. Зустрічаю сусідку: — Катю, бачила твого Дениса з якоюсь дівчиною-Дюймовочкою. Твоя колишня невістка куди красивіша була! Я не вірила, думала, привиділось… Але наступного дня Денис прийшов і приніс ту саму орхідею: — Мамо, забери цю згадку про прошлом щасті. Мені не потрібна. Неохоче я прийняла квітку. Перестала поливати, сховала — наче вона у всьому винна. І ось, нещодавно зустрічаю ту саму сусідку: — Катю, твій Денис одружився з Машею! Справді, вони – пара. — Прошу любити і шанувати. Маша — моя дружина, — лагідно посміхнувся Денис і взяв Машу за руку. — А де святкування? Весілля? — питаю. — Не треба нам галасу — просто розписалися, отець Святослав вінчав. Ми — щасливі! Відвела сина набік: — Чи справді ти любиш Машу? Це не через помсту Тані? — Я вже пережив це кохання, мамо. А Машу полюбив по-справжньому. Наші світи співпали. Ось така історія, Поліно. Катя виговорилась… …Ми з нею не бачилися два роки. А орхідея ожила й рясно зацвіла. Квіти віддякують за турботу. Зустрілася з Катею в пологовому: — Привіт, подруго! Ти тут? — Маша народила двійню. Сьогодні виписка! — Катя сяяла. Поряд стояли Денис й чоловік Кати, в руках букет червоних троянд. На порозі з’явилась щаслива Маша, а медсестра несла два «живих», «сплячих» згортки. А за ними — донька з новонародженою внучкою. Таня просить Дениса пробачити й почати все спочатку… …Розбиту чашку склеїти можна, та пити з неї не захочеш…

ХІБА ОРХІДЕЯ ВИННА?

Олю, забирай цю орхідею, бо я її у смітник викину, Галина неохоче взяла із підвіконня прозорий горщик із квіткою та простягнула мені.
Ой, дякую, золотко! Тільки чого ж тобі ця орхідея не догодила? здивовано питаю. Адже на її підвіконні ще три пишні, доглянуті орхідеї пишаються листям.
Цю квітку подарували моєму синові на весілля. А ти ж знаєш, чим це все закінчилося… Галина тяжко зітхнула.
Знаю, твоєму Юрі довелось розлучитися, і року з дружиною не проживши. Навіть не питаю, в чому причина. Напевно, вона була серйозна. Адже Юрко Таню за все на світі любив, не хотіла бентежити серце подруги.
Колись розповім тобі, Олю, про причину того розлучення. Зараз ще боляче згадувати, замислилась і ледь не розплакалась Галина.

Я принесла «відкинуту» та «засуджену» орхідею додому. Чоловік зі співчуттям глянув на нещасний квіт:
Навіщо тобі ця нещасна рослина? Вона ледь жевріє. Навіть я це бачу. Не гай на неї сили.
Навпаки, хочу її повернути до життя. Дам їй трішки тепла й турботи. Побачиш, колись сам нею захоплюватимешся, мені страшенно хотілося врятувати цей похилий і майже зівялий квіт.
Чоловік пожартував і підморгнув:
А хто ж від любові відмовиться?

Минув тиждень, дзвонить Галина:
Олю, можна до тебе в гості? Не можу більше носити цю тяжкість у душі. Розкажу тобі, як Юрі не вдалося з Танюшею
Галинко, приїжджай, навіть не думай! Я чекаю, не можу відмовити подрузі. Свого часу вона підтримала мене, коли я непросто розлучалась із першим чоловіком, коли й зі своїм другим обранцем не мігла знайти спільної мови. Загалом, вже стільки літ нашу дружбу випробування тримають.

Галина приїхала за годину. Вмостилась на кухні, і за келихом сухого вина, філіжанкою кави й плиткою чорного шоколаду гірко й відверто повела розмову про життя.
Ніколи б не подумала, що моя вже колишня невістка здатна на таке. Юра й Таня були разом сім років. Мій син довго до неї приглядався, заради Тані залишив Анюту, яку я так любила, майже як доню А зявилася красуня Таня й Юра наче розум втратив. Усе навколо неї крутився, до неї припадав як джміль біля меду. Кохання виявилося засліплюючим. А Анюту одразу прибрав з дороги.
Зовні Таня мов модель. Юрі лестило, коли друзі й чужі захоплено дивились на його кохану. Рік за роком дітей не мали, але думала: може, син хоче все офіційно, по-людськи, спочатку шлюб, а там і дітки
Юра завжди мовчазний у своїх справах, та я й чоловік у нього не втручались. А потім він повідомив:
Мамо, тату, я продаю заяву в РАЦС, весілля буде на все село гривень не пошкодую!
Ми з радістю зітхнули син уже дорослий, а сімї досі не було. Пять разів переносили дату: спершу Юра захворів, потім я затрималась у відрядженні. Все якось не складалося. Щось не те було з цією весіллєвою енергією Син світився від щастя, я не хотіла його тривожити.
Ще й повінчатися хотів саме з отцем Святославом, а той поїхав у Карпати надовго знаки, Олю, були усюди
Святкування на повну. Подивись на фото орхідею подарували, пишно цвіла, листя, як солдати. А зараз? Ледве жива
Планували на весільну подорож до Парижа, а її з аеропорту завернули: за якусь велику заборгованість штрафу за кордон не пустили. Юра на всі негаразди не зважав, мріяв про сімю
Та не минуло й місяця Юра тяжко занедужав, ледь з того світу витягли. Лікарі мало в що вірили. Таня тиждень щось доглядала, а потім сказала:
Пробач, але чоловік-інвалід не для мене. Я подала на розлучення.
Можеш уявити, Олю, що відчував Юра, прикутий до лікарняного ліжка? Та він спокійно відповів:
Розумію, Тетянко. Не буду тобі на заваді.
Розлучилися.
Та син став на ноги! Знайшли гарного лікаря Петра Богдановича, і саме він Юру за півроку підняв. Молодий організм впорався. Здружилися ми з сімєю лікаря у нього гарна донька Марічка, двадцяти років.
Юра знизував плечима:
Якась малюсінька і некрасива ніби.
Юрчику, придивися до Марічки. Хіба з лиця воду пють? Твоя красуня вже була Краще з водою в радості, ніж з медом у біді.
Не міг син забути Таню, але й її зрада залишила болісний слід. Марічка ж закохалася по вуха, телефонувала, підїжджала до нього, турбувалась.
Ми вирішили влаштувати зустріч усіх разом на природі. Юра був похмурий, ніде не сміявся, шашлики і вогонь його не цікавили. Марічка ловила кожен погляд, а Юра на неї жодного разу не глянув.
Кажу чоловікові:
Дарма ми те сватання затіяли. Юра ще Таню забути не може. Вона болить йому.
Минуло три-чотири місяці дзвінок у двері, стоїть Юра з тією самою орхідеєю:
Ось, мамцю, приніс тобі залишок колишнього щастя. Робив що хочеш мені ця екзотика більше не потрібна.
Я не хотіла брати ту орхідею, мало не зненавиділа її ніби вона винна в бідах сина. Поставила подалі, не поливала.
Якось зустріла сусідку:
Галино, бачила твоього Юрка з якоюсь малесенькою дівчиною. Колишня твоя невісточка, звісно, куди красивіша була.
Я була вражена невже Юра й справді з Марічкою зустрічається?
Прийміть до своєї родини ми з Марічкою розписалися, Юра тепло тримав за руку свою тендітну дружину.
Я з чоловіком переглянулися:
Як це? А весілля? А гості?
Навіщо та метушня? Тихенько розписалися у РАЦСі, отець Святослав нас повінчав стережно. Ми тепер разом навіки.
Відвела сина у бік:
Юрчику, ти ж справді полюбив її? Не скривдиш Марічку? Може, це просто помста Тані?
Ні, мамо, не мщу. Я вже перехворів тією жінкою, навіть імя не назвав. А щодо любові світ Марічки так мені підходить, як рідна сорочка.
Отака доля, Олю.
Галина виговорилася і зітхнула вільно.
Потім наші дороги розійшлись майже на два роки життя закрутилось.
А орхідея розцвіла, ожила! Квіти дуже добре відповідають на турботу. Зустрілась я з Галиною в пологовому будинку:
Привіт, подруго! Ти тут чого?
Марічка народила двійню! Сьогодні виписують! Галина сяяла посмішкою.
Неподалік стояв Юра з букетом червоних троянд, біля нього чоловік Галини, радо чекаючи онуків. На порозі зявилася стомлена, але щаслива Марічка. Медсестра несла два міцненькі сповитки нове життя!
Тут і моя донька з онучкою по коридору пройшлась.
Тим часом Таня благала Юру пробачити її за слабкість і почати все з початку
Глиняний кухоль можна склеїти, та пити з нього вже не так. Ми не можемо повернути втрачені щастя й довіру, але завжди можемо плекати нове життя, дякувати за турботу та підтримку, і розуміти: лишаючи минуле, відкриваємо двері у щасливе майбутнє.

Оцініть статтю
ZigZag
Чи справді орхідея винна у нещасті? — Поліно, забирай цю орхідею, бо інакше викину, — Катя недбало зняла з підвіконня прозорий горщик з квіткою й передала його мені. — Дякую, подружко! Але чим же не догодила тобі ця орхідея? — здивувалась я. Адже на підвіконні ще пишно росли три доглянуті квітки. — Цю орхідею подарували моєму сину на весілля. А ти ж знаєш, чим усе скінчилося, — тяжко зітхнула Катя. — Я знаю, твій Денис розлучився, навіть року в шлюбі не прожили… Причину не питаю, здогадуюсь: була вагома. Адже Денис Таню обожнював. — Колись розповім тобі, Полю, про справжню причину… А зараз ще боляче згадувати, — Катя задумалась і зронила сльозу. Я принесла «вигнану» та «відкинуту» орхідею додому. Чоловік співчутливо поглянув на квітку: — Навіщо тобі цей замориш? У ній і життя нема — навіть я це бачу. Не витрачай дарма сили. — Хочу врятувати квітку. Дати їй трішки любові та турботи. Побачиш, ти ще закохаєшся в цю орхідею! — захотілось мені оживити пониклий та зів’ялий цвіт. Чоловік жартома підморгнув: — Від любові ще ніхто не відмовлявся! Через тиждень телефонує Катя: — Поліно, можна в гості? Не можу більше носити цей тягар німим. Хочу все розповісти про невдалий шлюб Дениса. — Катю, приїзди, не вагайся. Чекаю, — не змогла відмовити подрузі. Катя підтримувала мене під час мого скрутного розлучення, коли й з другим чоловіком не ладналося… Дружимо вже роки. Катя прибула за годину… Вона вмостилася на кухні. І за келихом вина, чашкою кави й шматочком чорного шоколаду почала свою історію… — І подумати не могла, що моя — вже колишня — невістка на таке здатна. Денис із Танею жили разом сім років. Довго Денис придивлявся до цієї дівчини. Заради Тані залишив Аню, хоч саме вона мені так подобалась: домашня, щира, дочку її кликала. Але з’явилася Таня – справжня красуня! Денис, мов зачарований, бігав за нею, вправно кохав. Відверто, Таня й справді гарна, модельна зовнішність! І Денису подобалося, коли друзі із заздрістю дивились на Таню. Прохожі оберталися. Але за сім років спільного життя дітей у них не було. Я думала: Денис чесний, хоче все робити по закону – одружитись, а тоді вже й дітки. Він не любив поширюватись про особисте, а ми з чоловіком його справи не чіпали. І ось він ставить нас перед фактом: — Тату, мамо, я женюся на Тані. Подали заяву в РАЦС. Справлю весілля на весь район – грошей не пошкодую. Ми зраділи: нарешті син офіційно одружиться, тридцять вже! Але уяви собі — дату весілля переносили двічі: то Денис захворів, то я затрималась у відрядженні. Мені все здавалося: це не до добра. Але Денис світився від щастя, не хотіла псувати йому настрій. А він ще й обвінчатись хотів, але там теж не склалося — отець Святослав поїхав у село надовго. Денис принципово хотів, щоб саме він вінчав. Одружились гучно! Тільки-но подивись на фото: ось орхідея – цвіте, пишна! А зараз від неї лишились бідненькі листочки… Денис із Танею збирались у весільну подорож до Парижа. Але тут нова біда: Таню не випустили за кордон через якийсь штраф. Молодята повернулись додому прямо з аеропорту. Денис не зважав — мріяв про щастя. Та раптом він серйозно захворів, потрапив у лікарню, стан був тяжкий – лікарі розводили руками… Таня провідувала його тиждень, а потім заявила: — Вибач, але я не хочу бути дружиною інваліда. Подала на розлучення. Уявляєш, що відчував мій син, безпорадно лежачи? Але спокійно відповів: — Я тебе розумію, Тетяно. Не буду перешкоджати розлученню. Розлучилися. А Денис — одужав! Вдалося знайти хорошого хірурга, Петра Богдановича: він підійняв сина на ноги менше ніж за півроку. А у лікаря — дочка Маша, 20 літ, мила дівчина. Денис спершу відмахувався: — Якась мала, негарна. — Синку, подивись уважніше. Жінка — не лишень обкладинка. Краще щасливо у простоті, ніж печально з красунею! Денис довго не міг забути Таню, а Машу навіть не помічав… Та вона бігала слідом, телефонувала, допомагала. Вирішили ми познайомити їх ближче — разом поїхали на шашлики. Дениса нічого не тішило. Жодного разу не глянув на Машу. Кажу чоловікові: — Дарма організували ці сватання. Денис ще не пережив зради Тані. Минуло кілька місяців. Зустрічаю сусідку: — Катю, бачила твого Дениса з якоюсь дівчиною-Дюймовочкою. Твоя колишня невістка куди красивіша була! Я не вірила, думала, привиділось… Але наступного дня Денис прийшов і приніс ту саму орхідею: — Мамо, забери цю згадку про прошлом щасті. Мені не потрібна. Неохоче я прийняла квітку. Перестала поливати, сховала — наче вона у всьому винна. І ось, нещодавно зустрічаю ту саму сусідку: — Катю, твій Денис одружився з Машею! Справді, вони – пара. — Прошу любити і шанувати. Маша — моя дружина, — лагідно посміхнувся Денис і взяв Машу за руку. — А де святкування? Весілля? — питаю. — Не треба нам галасу — просто розписалися, отець Святослав вінчав. Ми — щасливі! Відвела сина набік: — Чи справді ти любиш Машу? Це не через помсту Тані? — Я вже пережив це кохання, мамо. А Машу полюбив по-справжньому. Наші світи співпали. Ось така історія, Поліно. Катя виговорилась… …Ми з нею не бачилися два роки. А орхідея ожила й рясно зацвіла. Квіти віддякують за турботу. Зустрілася з Катею в пологовому: — Привіт, подруго! Ти тут? — Маша народила двійню. Сьогодні виписка! — Катя сяяла. Поряд стояли Денис й чоловік Кати, в руках букет червоних троянд. На порозі з’явилась щаслива Маша, а медсестра несла два «живих», «сплячих» згортки. А за ними — донька з новонародженою внучкою. Таня просить Дениса пробачити й почати все спочатку… …Розбиту чашку склеїти можна, та пити з неї не захочеш…