— Здається, ми знову разом? — Настя притулилася до Олега.
— Ну що? Нічого собі, так? — Оля крутилася перед дзеркалом, міряючи джинси. — Настю, годі вже страждати. Поїдь кудись, зміни обстановку, відволекись, закохайся, нарешті. — Вона засунула руки в кишені й зігнула одну ногу в коліні. — Ні, мені точно подобається. Якщо не жалкуєш, то візьму їх. Дякую. — Підскочила до Насті, сіла поруч на диван, обійняла й чмокнула у щоку.
Настя зітхнула, підвелась із дивана та підійшла до дзеркала.
— Ти права, виглядаю жахливо. Схудла, бліда. Сама ініціювала розставання, а тепер шкодую. Уговорила. Завтра напишу заяву на відпустку. Ні, спочатку візьму квитки на найближчий рейс, а потім уже заяву. — Уперше за вечір на губах Насті з’явилась усмішка.
— Оце й молодець, так і треба, — підтримала Оля.
І усмішка перетворила Настю. Сміялися не лише губи — очі звужувалися, а в них блищали іскри радості. «Весела чортівня», — казала Оля. Та ось посміхалася Настя в останній час нечасто.
Саме через сміх Олег і закохався в неї. Того дня вони з Олею сиділи на лавці у сквері біля офісу, їли морозиво й чогось реготали. Повз пройшов хлопець, глянув на дівчат і довго озирався. А вони сміялися ще голосніше й заразивіше.
Через два дні Настя з Олею знову сиділи на тій самій лавці. Хлопець навмисно підійшов до них. Зупинився перед Настею й привітався.
— А ви хто такі? — безцеремонно спитала Оля, і дівчата знову вгризлися в сміх.
— Я Олег. Приходив сюди щодня, сподіваючись побачити вас знову. Ваш сміх… — Він не відводив очей від Насті.
Вона раптом зрозуміла, що він серйозно закоханий, що боїться її грубої відповіді. Настя усміхнулася, а коли він із захватом роззявив рота — ще дужче засміялася. Не з насмішкою, а щиро, бо ще ніхто так на неї не дивився. Зі звужених очей бризнули жартівливі іскри. Пізніше він розповідав, чому закохався саме в неї, а не в Олю, яка була виразнішою, привабливішою.
Олег підкорив її своєю щирістю, увагою, любов’ю. Вони почали жити разом і прожили два роки. А потім… Настав час робити пропозицію чи розставатися. Їхні стосунки стали звичайними, буденними.
Олег став мовчазним, її сміх уже не діяв на нього магічно. І Настя вирішила, що його почуття згасли. Не чекаючи, поки він скаже це сам, вона запропонувала розійтися.
Він заперечував, але мляво, а потім забрав речі й пішов. За два тижні Настя зрозуміла помилку. Без Олега стало ще гірше. За місяць вона стіни з нудьги ламала, а ще за два — усвідомила, що без нього не може.
І ось Оля прийшла, поскаржилась, що хлопець запросив її на концерт. Купила розкішну блузку, а до неї жодні джинси не пасували. Тут Настя й запропонувала віддати свої. Вони стали їй завеликі після страждань за Олегом.
— То поверни його, поки він не закрутив з кимось… — порадила Оля.
— Ні. Тоді він подумає, що я від нього залежу. Начебто підкорююся, — замислено відповіла Настя.
— Це ж чудово — підкорятися коханому чоловікові.
— А якщо ми зійдемося знову, і мені знову стане нудно?
— Ти занадто багато уявляєш. Відкривай ноут, шукатимемо квитки, — сказала Оля.
Квитки знайшлися несподівано — недорогі, туди, куди треба, і на відповідну дату — через два тижні.
Настя переконала начальника підписати заяву на відпустку, сказавши, що зійде з глузду, якщо не виїде з міста хоча б на час. Трохи лякало подорожувати самій. Раніше їздила з батьками, з Олегом, з Олею та її хлопцем, а одна — ніколи.
— Ти доросла, розумна дівчина, але будь обережнішою, — наставляла Оля біля вагону.
На літак Настя відразу відмовилася. Літаком — тільки до Одеси. А там дорого й галасливо, а їй хотілося спокою. Краще поїхати поїздом. Лежати на полиці й дивитися у вікно на мінливі краєвиди. Або дрімати під стукіт коліс, мріючи про море. А вийшовши з вагона, вдихнути неповторне південне повітря й кинутися у хвилі…
Серйозних стосунків Насті вже не хотілося. Кохання часто приносить біль, розчарування й страх, що через час усе скінчиться й доведеться починати наново…
— Тобі скоро тридцять. Минув час, коли все попереду. Потрібно зрозуміти, що стосунки змінюються, що вони не можуть бути ідеальними, як і люди. Взаємна любов буває рідко. І треба вибрати, що для тебе важливіше — любити чи бути любимою. Тому живи й будь щасливою, не думай, що буде далі… — говорила Оля, а Настя все виглядала Олега.
У купе їхали літні подружжя з онуком-підлітком. Той не відводив очей від Насті. Вона спершу ігнорувала його, а потім почала дивитися у відповідь, змушуючи хлопця червоніти. У підсумку він відвернувся.
Настя обійняла Олега міцніше, усвідомлюючи, що справжнє щастя було поруч усе це час.
