— Ви робите це заради сина? Не треба. Я буду сподіватися, а ви не зможете підужати мене…
Виходячи з лікарні, Марійка стикнулася в дверях із чоловіком.
— Вибачте, — промовив він, зупинивши на ній погляд.
За мить його очі стали холодними й зверхніми. Він відвернувся, ніби вона існувала лише як мимоловна перешкода.
Скільки таких поглядів вона ловила! На струнких, витончених дівчат дивилися зовсім інакше — з захопленням, бажанням. А на неї — з байдужістю або жалем. Від цієї несправедливості їй було боляче. Невже вона винна в тому, якою народилася?
У дитинстві всі захоплювалися її пухкими щічками, круглими рученятами. А в школі, коли вишиковувалися на фізкультурі, вона завжди стояла першою в лаві дівчат. Дражнили «грудкою», «гарбузом», «Пеппою». І це ще були лагідні прізвиська. Найгірші вона навіть не хотіла згадувати. Діти були жорстокими. Вчителі бачили, але нічого не робили.
Марійка пробувала дієти, але голод перемагав. Втрачені кілограмВона закрила очі, відчуваючи, як теплі долоні Івана обережно торкаються її обличчя, і вперше за довгі роки почувала себе справжньою.
