Пане, чи не знаєте, чи вже пішов автобус? до зупинки підбіг задиханий чоловік. Справжній чоловік, не хлопець, років пятдесят з гаком, у спортивній куртці, з потертим рюкзаком на плечі. Звичайне обличчя з вусами, які Лариса Андріївна завжди не любила, вона відвернулась і не відповіла.
Пані, чи так важко відповісти? Останній автобус вже пішов чи ні? Адже ви ж чекаєте? чоловік перевів дух і скинув важку торбу на лавку біля Лариси Андріївни.
Нічого я не чекаю, сердито відповіла вона, але потім подумала, що вже пізно, і хтозна, хто цей чоловік, тому мякше додала: Якийсь автобус відійшов хвилин пять тому, не звернула уваги.
От і все! чоловік плюхнувся на лавку так, що Лариса Андріївна злякалась, чи не розвалиться вона, і схопилась.
Ви теж запізнилися? невгамовний, прямо набридає!
Лариса Андріївна поправила пальто і вирішила йти додому, вже ж пізно.
Годину тому вона раптом відчула дивний порив вийти на вулицю. Задихалась, самотня, ніколи з нею так не бувало.
Усе життя Лариса Андріївна жила одна і була щаслива. Подруги виходили заміж, народжували, а їй того й не хотілося. Коли згадувала мати в селі народжувала одного за одним. Потім трьох віддала в інтернат, а Лариса найстарша, втекла до міста. Закінчила технікум, стала бухгалтеркою і все життя працювала у центральній міській кавярні. Кавярня «Золотий Вік» весела музика, смачна їжа!
Спочатку Лариса була просто бухгалтеркою, а потім стала головною аж до пенсії. Весілля, ювілеї їй ніколи не було нудно. Гарна зарплатня, смачні обіди, купила квартиру, їздила у відпустки іншого життя Лариса Андріївна й не хотіла.
А рік тому новий власник кавярні заявив, що вона не розуміє сучасних методів роботи і його багато що не влаштовує.
І відправив її на пенсію, хоча сама Лариса Андріївна й не збиралась.
Спочатку вона шукала іншу роботу. Потім зрозуміла те, що пропонують, не подобається, а де подобається там потрібні молодші.
Махнула рукою і так зойде, є в неї ця подушка безпеки, невелика, але вистачить. Так і пішла на пенсію, у найвільніше плавання свого життя.
Спочатку все було чудово жила без планів, не треба було будильника, ходила на екскурсії, навіть у парку займалася скандинавською ходьбою.
Але раптом їй усе набридло, і цієї ночі вона просто вийшла на вулицю і сіла на лавці біля автобусної зупинки.
Машини їздили, гуділи, світились ліхтарі, люди йшли, говорили, а вона сиділа і відчувала, ніби її взагалі немає, а є лише це шумне місто. І воно живе своїм життям, а її життя нікому не потрібне!
І вона нікому не потрібна, ані одній людині у всьому великому світі!
А тоді раптом цей чоловік!
Вам теж нема де ночувати, пані? Я ось тут минулу ніч на лавці перебув, вранці поїхав. Живу за містом, працював у зміну запізнився, тоді ночі були теплі, а сьогодні прохолодно! Та нічого, є бутерброди з ковбасою, ви ж, пані, не бійтеся. Ось, тримайте, хліб свіжий, ковбаса улюблена, а я зараз термос дістану, і гарячого чаю випємо, з цукром, зігріємось.
Чоловік ні з того ні з сього змінив тон і всунув бутерброд у руку Ларисі Андріївні. Вона хотіла відмовитись, але раптом зрозуміла, що жахливо хоче їсти. Вона не вечеряла, а на обід майже нічого не їла. І відкусила шматочок а як же смачно! Давно вона не купувала ковбаси дотримувалась дієти, а тут хліб пахучий, ковбаса, мм!
Чоловік усміхнувся:
Ну що, смачно, га? Тримай, ось чаю налив, дивись, гарячий, не обпеклись. Як тебе звуть?
Лариса Андріївна, відповіла вона з набитим ротом, а чоловік весело кивнув:
Лариса! А я дядько Дмитро, ой, тобто Дмитро Іванович. Раніше на заводі працював, звільнили, тепер у охороні, зміна день через день. Нічого, мати, правда, хвора, постарілася, от ліки їй і заробляю, може ще поживе. А сімя була, та розійшлась, син виріс, дружина пішла до іншого, загалом живу та й живу! він зітхнув, усміхнувся, але очі раптом стали сумні.
А тобі, Ларисо, далеко до дому? Хочеш, таксі викличу? Тільки мені дуже далеко, вночі за місто не їздять, назад клієнтів нема, а подвійний тариф задорого. Тобі має вистачити, дядько Дмитро подивився на неї й усміхався, а Ларисі раптом згадався шкільний товариш, Колюк, вона завжди була голодна, а він носив у школу бутерброди і годував її. І дивився так само, як цей чоловік доброзичливо, трохи зі знущанням, і вона тепер почувалась як дівчин
