Пане, чи не знаєте, чи вже відійшов автобус? до зупинки підбіг задиханий чоловік. Справжній чоловік, не хлопець, років пятдесят з гаком, у куртці та спортивних штанах, на плечі поношений рюкзак. Звичайне обличчя з вусами, які Оксана Петрівна ніколи не любила. Вона відвернулась і не відповіла.
Пані, чи так важко сказати? Чи останній автобус вже пішов? Адже ви ж чекаєте? чоловік перевів дух і скинув важку сумку на лавку біля Оксани Петрівни.
Нічого і нікого не чекаю, відповіла вона сердито, але потім подумала, що вже пізно, і хтозна, хто цей чоловік, тому промовила мякше: Якийсь автобус відійшов хвилин пять тому, не звернула уваги.
От і все! чоловік плюхнувся на лавку так, що Оксана Петрівна злякалася, чи не розвалиться вона, і схопилася.
Ви теж запізнилися? невгамовний чоловік, прямо навязливий!
Оксана Петрівна поправила пальто і вирішила йти додому вже пізно.
Годину тому їй раптом захотілося вийти на вулицю. Ніби повітря закінчилося, самотність давила, хоча ніколи раніше такого не було.
Усе життя Оксана Петрівна жила одна і була щаслива. Подруги виходили заміж, народжували дітей, але вона цього не хотіла. Згадувала, як мати в селі народжувала одного за одним. Потім трьох віддала в інтернат, а Оксана найстарша, втекла до міста. Закінчила училище, стала бухгалтеркою і все життя працювала в центральній кавярні. Кавярня «Золотий Вік» весела музика, смачна їжа!
Спочатку вона була просто бухгалтеркою, а потім головною, аж до пенсії. Весілля, ювілеї їй ніколи не було нудно. Хороша зарплата, смачні обіди, купила квартиру, їздила у відпустки іншого життя Оксана Петрівна й не хотіла.
Але рік тому новий власник кавярні заявив, що вона «не відповідає сучасним стандартам», і відправив її на пенсію, хоча вона й не планувала.
Спочатку шукала нову роботу. Потім зрозуміла: що пропонують не підходить, а де подобається там потрібні молоді.
Махнула рукою що ж, є в неї невеличкі заощадження. Так і пішла на пенсію у вільне плавання.
Спочатку все було чудово: жила без планів, не треба було будильника, ходила на екскурсії, навіть займалася скандинавською ходьбою в парку.
Але раптом їй усе набридло, і цієї ночі вона просто вийшла на вулицю, сіла на лавку біля автобусної зупинки.
Машини їздили, гуділи, світили ліхтарі, люди йшли, говорили, а вона сиділа й відчувала, ніби її немає є лише це шумне місто. Воно живе своїм життям, а її життя більше нікому не потрібне!
Нікому, ані одній людині у всьому великому світі!
І раптом цей чоловік
Вам теж нема де ночувати, пані? Я вже якось тут на лавці переспав, вранці поїхав. Живу за містом, працюю у зміну запізнився, раніше ночі були теплі, а сьогодні прохолодно! Та нічого, є бутерброди з ковбасою. Тримайте, хліб свіжий, ковбаса смачна, а я зараз термос дістану, і гарячого чаю випємо з цукром, зігріємось.
Чоловік ні з того, ні з сього змінив тон і всунув бутерброд Оксані Петрівні. Вона хотіла відмовитись, але раптом зрозуміла, що страшно голодна. Не їла вечері, а на обід ледве що перекусила. Відкусила шматочок а як же смачно! Давно не купувала ковбаси дот
