— Вона тобі сподобається, мамо. Вона просто диво! — з ентузіазмом проголосив Олесь.
— А не набридне жити з дивом? — іронічно запитала Оксана.
Оксана стояла біля плити й прислухалася. Колись, коли був живий чоловік, вона завжди готувала вечерю так, щоб до його приходу все було готове. Чоловік помер вісім років тому. Тепер так само вона чекала з роботи сина.
У двері клацнув замок, і з прихожої почувся голос Олеся:
— Мам, я вдома.
— Чую, — відповіла Оксана й усміхнулася.
— А що сьогодні? Котлети, смажена картопля? — Олесь обійняв матір і заглянув їй через плече, вдихаючи апетитний запах улюбленої картоплі з зеленою цибулею.
Оксана вимкнула газ, накрила сковороду кришкою.
— У тебе гарний настрій? Що трапилося? — за відтінком його голосу вона відразу розуміла сина.
Олесь відступив.
— Мам, я одружуюсь.
— Вже час. А чому ж Христина до нас не заходить? — запитала Оксана й обернулася до сина, вдивляючись у його похмуріюче обличчя.
— Я одружуюсь на Мар’яні.
І Оксана відчула, як по спині пробіг холодок. Син давно став дорослим. Обіймав її, був ніжним тепер лише в хвилини особливих зізнань або радості.
— Ім’я багатообіцяюче. А як же Христина?
— Христина виходить заміж у суботу. Не хочу про це, мам. Давай вечеряти.
— Добре, що весілля Христини не позбавило тебе апетиту. Мий руки.
Оксана поставила перед сином тарілку з картоплею, сіла навпроти, підперши підборіддя рукою, і дивилася, як він їсть.
— А ця Мар’яна, хто вона?
— Вона гарна дівчина. Ти сама переконаєшся. Хочу познайомити тебе з нею. У суботу, наприклад? — Олесь перестав їсти й подивився на матір. — Мар’яна тобі сподобається, я впевнений. Вона просто диво! — з ентузіазмом повторив Олесь.
Щось подібне він казав і про Христину. Те, що та обрала нареченого заможнішого, Оксана дізналася від її матері, з якою вони вчилися в одній школі й дружили, сподівалися, що їхні діти одружаться. Зустрілися випадково в магазині, і та поділилася з подругою новиною. Вибачилася за вибір доньки.
— Дива багато не буває. А не набридне жити з дивом? — іронічно запитала Оксана.
— Мам, не смішно.
— А я й не жартую. Розкажи про неї. Що в ній такого дивовижного?
— Чому ти причепилася до цього слова? — Олесь завагався. — Вона вчителька, викладає в школі українську мову та літературу, правда, лише перший рік. Серйозна, начитана. Мені з нею добре.
— А батьки в неї хто?
— Тато інженер, а мама домогосподарка.
— І приїхала вона звідти?.. — Оксана не договорила, чекаючи, що син продовжить.
— Та яка різниця, звідки вона? — обурився Олесь.
— Справді. Значить, вона не місцева. Жити збираєтеся тут?
— Якщо ти проти, ми знімемо квартиру. — Олесь заглянув матері в очі.
— Ні, зовсім ні. Я лише рада. Що мені самій робити? Чекатиму онуків. Якщо не зживемося, тоді знімете квартиру.
— Мар’яна не хоче поспішати з дітьми, хоче попрацювати, набратися досвіду.
— Мар’яна не хоче, Мар’яна вирішила… — передражнила Оксана. — Гаразд, запрошуй на обід своє диво. — Оксана встала зі столу й віднесла порожню тарілку до раковини.
— Ти найкраща мама на світі, — Олесь теж підвівся.
— Сподіваюся, ти не забудеш про це, коли одружишся.
Оксана мила посуд, а сама розмірковувала. «Вчителька, значить. Усі вечори проводитиме за перевіркою зошитів, готуватиметься до уроків, а у вихідні їздитиме з класом на екскурсії…» — вона зітхнула. — Як швидко Олесь виріс, уже одружується. Шкода, чоловік не дожив».
З ранку в суботу Оксана колдувала на кухні. Олесь довго одягався перед дзеркалом, вибравши сорочку й краватку в тон. Потім пішов зустрічати Мар’яну.
Оксана намагалася уявити собі ту дивовижну вчительку, але на думку спадала лише Наталія Сумська, яка зіграла Мар’яну у фільмі «Тіні забутих предків».
Мар’яна виявилася тонкою невисокою дівчиною з довгими прямимОлесь усміхнувся, взяв маму за руку, і вони разом подивилися на Мар’яну, яка ніжно гладила свій животик — тепер уже зрозуміло, що їхнє диво прийшло до них назавжди.
