Дача вона все владнає
Ти що, зовсім розум втратила? Я ж Ганні сказала, що ти прийдеш! Спеціально домовилася, щоб вона тобі найкращий шматок відклала!
Оксана застигла посеред кухні з пакетом у руках. Свекруха Марія Яківна стояла в дверях, схрестивши руки, і дивилася на невістку так, ніби та не мясо купила, а якийсь злочин скоїла.
Маріє Яківно, я просто не встигла на базар, Оксана відповіла мяко. Після роботи ще забігла в хімчистку за вашою сукнею, потім у аптеку…
А зателефонувати? Попередити? Ганна тебе чекала з базаром до самого закриття! Потім годину мені жалілася, що я її підвела.
Оксана обережно поставила пакет на стіл. Усередині все похололо.
Мясо свіже, хороше, вона дістала упаковку й показала Марії Яківні. Подивіться, мармурова яловичина, охолоджена, найкраща!
Свекруха навіть не глянула. Підійшла і кінчиками пальців відсунула пакет, наче щось рідке.
Магазинна хімія. Сашко такого їсти не буде, в нього ж шлунок слабкий.
Сашко минулого тижня сам купував таке ж мясо, вирвалось у Оксани.
Дарма. Свекруха посиніли від обурення.
Ось тому й біда! Чоловік сам по продукти бігає, поки жінка Бог знає чим займається! Три роки, Оксано! Три роки ти в нашій родині, а зиску ніякого. Готувати не вмієш, господарства від тебе не дочекаєшся, дітей не плануєш…
Маріє Яківно, це вже несправедливо.
Несправедливо?! фукнула свекруха. Я своїй свекрусі ледь не ноги цілувала, боялася й слова поперек сказати! А ти? Все робиш як хочеш і нікого не слухаєш…
Марія Яківна грюкнула в коридор, зняла сумку з вішалки. Кожен рух як удар по нервах.
Я Сашкові давно кажу: розлучайся, поки не пізно! Знайдеш порядну дівчину, яка цінуватиме… махнула рукою, не договоривши, і встигла навіть взуття не поправити.
Оксана стояла в кухні, міцно стискаючи пальці навколо косяка.
До побачення, Маріє Яківно.
Та не відповіла. Двері зачинились, і квартира потонула в тиші.
Оксана повільно сповзла на підлогу просто посеред кухні. Мясо самотньо лежало на столі, дивитись на нього не хотілося так само як і на ідеальний порядок, і на весільні фото по стінах, де свекруха усміхалась наче їй під каблук цвях підклали.
Три роки. Три роки вона мучилась: вчила улюблені Сашкові рецепти, покірно витримувала недільні обіди у свекрухи, де кожна страва з коментарем: «А от Сашко завжди любив картоплю кубиками, а не соломкою». Усміхалась, кивала, вибачалась за чужі помилки.
Все одно некорисна. Все одно «краще б розлучився».
Оксана закинула голову: стеля давно просила побілки. Треба буде сказати Сашкові. Хоч яка тепер різниця.
Два тижні Оксана жила ніби партизанка на ворожій території. На дзвінки Марії Яківни відповідав Сашко, недільні обіди скасовувалися нібито через нагальні справи, а випадкова зустріч закінчувалася коротким «здрастуйте» й втечею.
А тоді подзвонив нотаріус.
Дід Оксани, якого вона бачила не частіше тричі в житті, відійшов у вічність. Виявилося, залишив їй дачу сорок кілометрів від Львова, невеличкий клаптик у садовому товаристві із сонячною назвою «Світанок».
Треба б глянути, що там, Сашко крутив у руці ключі з брелоком у вигляді облізлої полунички. Поїдемо у суботу?
Оксана кивнула. Як скажеш, субота так субота.
Вона не врахувала головного.
Сашенько, я з вами! обявилася Марія Яківна о пів на восьму ранку, в гумових чоботях та з кошиком у руках. Місця там грибні повинні бути, Ганна казала!
Оксана, ледве стримуючи зітхання, пішла заварювати чай у термос. День обіцяв бути «чудовим» у лапках.
Дача виявилася як в уяві: перекошена хатинка, заросла ділянка, паркан на двох гвіздках. Усередині тхнуло сирістю й стертими газетами.
Сашку, Оксана шарпнула чоловіка. Давай продамо? Навіщо нам тут мучитися: кожні вихідні приїжджати, грядки полоти Це ж не наше.
Та відповісти він не встиг.
Продавати?! Марія Яківна появилася за їхніми спинами. Ви що, з глузду зїхали? Це ж своя земля! Я б за таке
Свекруха схапилася за серце, очі заблищали.
Дайте мені ключі. Я тут все облаштую, квіти посію, хатку підлатаю. Через рік ще дякуватимете!
Оксана скептично озирнулася: свекруха топталася по зарослому листям участку, але світилася від ентузіазму.
Маріє Яківно, тут роботи на
Оксано, Сашко мяко стиснув їй лікоть. Нехай мама зробить, вона буде щаслива. Хіба тобі шкода?
Шкода не було. Було дивно. Але сперечатися не хотілося ще гірше.
Оксана мовчки простягла брелок із полуничкою.
…Два місяці минули як уві сні. Дивному, сюрреалістичному сні, у якому Марія Яківна дзвонила тільки по справі, більше не приходила без запрошення і неймовірно! жодного слова про базарне мясо, несвоєчасних внуків чи неправильну картоплю. Голос у телефоні дзвенів весело: «Сашко, я зайнята, роботи море, потім перетелефоную!»
Оксана нічого не розуміла. Пастка? Тиша перед бурею? Може, свекруха серйозно хвора?
Сашко, якось спитала вона. Точно, все з твоєю мамою гаразд?
Повністю! відповів він. Дащею займається: справ стільки, що й спати ніколи.
У пятницю подзвонила й сама Марія Яківна.
Завтра чекаю вас на дачі! Шашлик зробимо, покажу що зробила аж не впізнаєте!
Сашко, я не хочу, похитала головою Оксана. Два місяці тиші, а тепер знову
Оксано, ну мама ж старалася. Зашкодиться, якщо не приїдемо!
Вона завжди ображається.
Ну будь ласка, Сашко так дивився, що Оксана поступилася.
Субота, так субота
А в суботу Оксана не впізнала Марію Яківну.
Свекруха зустріла їх біля воріт у льняному сарафані; руки засмаглі, свіже румянце на щоках. Усмішка щира, жива. Марія Яківна стала немов молодшою.
Нарешті! відкрила обійми, і Оксана несвідомо дозволила себе обійняти.
Від Марії Яківни пахло землею, кропом і медом.
Участок змінився до невпізнання. Рівні грядки уздовж паркану, що більше не хитається, молоді кущі смородини, квітники під вікном бархатці та чорнобривці.
Йдіть-но, подивіться! Ось тут полуниця, чудовий сорт сусідка поділилася. До червня будуть ягідки. Там помідори, поряд огірки. На осінь консервації нароблю вам усе віддам, собі лише баночку залишу.
Оксана переглянулася з Сашком, той теж розгублено усміхався.
Мамо, це ж ти все сама? він окинув ділянку поглядом.
А хто ж іще? засміялася свекруха по-молодому. Руки маю, голова працює, сусідки допомагають! Які тут люди добрі, привітні. Не те, що в місті.
Завела їх у хатинку. Всередині свіжі фіранки, вимиті шибки, вишита скатертина на столі. Замість сирості запах пирогів і травяний дух.
Ось, поставила на стіл банку молока і пакунок у папері. Взяла у Зінаїди Степанівни дві хати поряд. Все своє: молоко, творог, сметана, мясо. Додому візьмете!
Оксана дивилася на пакунок. Своє мясо, від сусідки. Жодних дорікань про Ганну з базару.
Маріє Яківно… Вам тут добре?
Свекруха присіла на табурет. В очах майнула незвична ніжність.
Оксаночко, я ж все життя про таке мріяла. Свій дім, земля, щоб у землі руки, а думки вільні. В місті я задихалася, й сама не розуміла від чого. А тут…
Поглянула у вікно:
Тут я живу.
Дорогою додому мовчали. Сашко за кермом, а на задньому сидінні брязкотіли банки з молоком і сиром.
Слухай, промовив він першим, може, пора й про дітей подумати? Є ж куди літом відправити.
Оксана пирснула:
Я ж хотіла відразу цю дачу продати… Думала, нащо вона нам стара халупа.
Я памятаю.
А вона, ця дача… Оксана задумалась. Виправила все. За два місяці зробила те, чого в мене три роки не виходило.
Сашко зупинився на світлофорі, повернувся:
Мама просто була нещаслива. Тепер інакше.
Оксана кивнула. За вікном запалювався вечірній Львів, попереду чекала квартира з весільними фото. І вперше за три роки йти додому хотілося.
Треба буде їздити до неї частіше, тихо мовила.
І почувалася щиро, як ніколи. Бо зрозуміла: щастя це знайти своє місце і справу по душі, а любов зявляється там, де є тепло і розуміння.
