У кімнаті задушливо, вона підходить до вікна. Спека вже вщухає, наче легенький вітерець колише штори.
Мабуть, мені задушливо. Саме мені. шепоче вона, відчуваючи сухий комок у горлі, який вже не лякає. Це знайоме почуття суміш слабкості, порожнечі і холодного байдужості. Ноги підкашуються, свідомість трохи темніє, ніби хтось вимикає світло одним вимикачем.
Вона лягає на ліжко і майже одразу падає в сон. Спочатку бачить розкидані голоси, кроки по чужій сходах, світло ліхтаря в тумані А потім усе очищується. Вона стає птахом з величезними білими крилами, легкими і гострими, немов свіжий вдих після довгої тиші. Піднімається над містом, що мерехтить унизу рясніє мільйонами вогнів, немов розкидані крихти маленьких світів.
Місто незвичайне, та водночас здається давно знайомим. Високі тіні будинків тягнуться вгору, наче хочуть доторкнутися до зірок. Між ними мости, каньйони вулиць, подих свободи, який не пояснити, а лише відчути. Там легко, там вона раптом згадує, якою може бути сама: не втомленою, не потребуючою схвалення, не стислою в собі а живою.
Вільною. Вона кружляє над цим містом, проривається між дахами, торкається крилами прохолодного повітря, і здається, так буде завжди. Але щось тягне вниз, мов невидиме спогад.
Потрібно лягти, раптом чує свій голос, ніби з далекого кутка.
Світ гойдається. Світло розсипається.
Вона починає падати мяко, як піря, повертаючись у ту саму задушливу кімнату, де все почалося.
Відкриває очі різко, ніби хтось кличе її по імені. Кімната зустрічає її тим же повітрям, лише тепер воно холодніше. Здається, щось у ній повернулося не повністю, залишилось у місті вогнів і тіней крила.
Вона повільно піднімається, сідає на ліжко. Тиша майже осяжна як пластинка, що застрягла на одному звуці. Світ навколо виглядає знайомим, та чужим, ніби стіни трохи зсунулися, доки вона спала.
Вона проводить рукою по грудях там, де в сні били крила.
Але пальці торкаються лише тканини футболки.
Дивно я майже летіла, думає вона. Однак спогади сну вже тануть, мов мокрий сніг на долонях. Залишається лише відчуття, ніби всередині ще рухається легкий подих, майже непомітний, та реальний.
І раптом вона розуміє: цей сон не про політ.
Не про місто, яке не можна назвати вголос.
Він про те, що вона втомилася жити на землі, де кожен крок наче борг.
Про те, що давно потрібне інше небо.
Про те, що крила це не вигадка, а память. Дуже стара, майже забута.
Вона затримує подих, аби не сполохати це відчуття, і шепоче в темряву:
Якщо колись вирішу я повернуся туди.
Я піднімуся посправжньому.
У ту ж мить щось у її середині тихо відповідає:
Ти вже почала.
Вона довго стоїть під вікном. Так довго, що ніч повільно відступає. Тіні стають тоншими, небо світлішим, і здається, що світ бере глибокий вдих перед новим коловоротом щоденної суєти.
Але в її душі щось вже змінилося.
Непомітно, тихо, але назавжди.
Вона дивиться на горизонт там, де тонка смужка світла ділить світ на «до» і «після». І тоді вона розуміє, що більше не боїться. Ні своїх слабкостей, ні порожнечі, ні того безжального втомлення, що часто накривало її, як хвиля.
І вона зрозуміла: ці крила не з сну.
Вони з неї самої.
Вона повільно закриває очі, кладе руку на груди туди, де серце тихо бється, ніби підтверджуючи думку. Не голосно. Не урочисто.
Але впевнено.
Шепоче:
Досить жити чужими очікуваннями. Досить терпіти. Досить чекати, доки хтось дозволить мені бути собою.
І в цю мить в її середині розкривається щось глибше, ніж крила. Немов душа, довго сиділа в темряві, нарешті вирівнюється у повний зріст.
Вона відкриває очі. Небо вже блідо-рожеве, і перший ранковий світло лагідно падає на її обличчя.
Вона крокує назад від вікна і відчуває, як підлога під ногами здригається. Або ж це здригається світ?
Не важливо.
Головне, що вона більше не падає.
Вона глибоко вдихає перший справді вільний подих за багато місяців.
І голосно, спокійно, як клятва, каже:
Я піднімуся. Самостійно. До тих висот, що снишся мені.
І жодна задушлива кімната більше не стане її вязницею.
Вона повертається, крок легкий майже повітряний.
Не тому, що поспішає.
А тому, що людина, що знайшла свої крила, вже ніколи не буде такою, якою була.
