Подарунки, які змінюють усе
Марія та Дмитро готувалися до весілля. Все йшло якнайкраще, аж поки батьки нареченого не оголосили про свій «великий подарунок» — вони купили квартиру. Дмитро сяяв, очі горіли, і він гордо промовив:
— Я завжди мріяв жити в центрі! І ось — моя мрія збулася!
Марія посміхнулась — м’яко, через силу. Центр — це, звичайно, престижно, але ні парку, ні скверу, ні зелених вулиць… А коли думаєш про майбутнє, особливо про дітей, то дивишся не на фасади, а на те, що оточує. Дмитро ж думав лише про фасад. І не тільки в прямому сенсі.
Квартиру купили до весілля. Марія навіть не заперечувала — гроші були батьківські, рішення — теж. Вона не з тих, хто вимагає чужого. До того ж вони з Дмитром домовилися: це тимчасово. Потім, коли заробить власні гроші, куплять спільний дім. Свій. Для своєї родини. На рівних.
Але на першому «новосіллі» все пішло не так, як мріялося.
### Мрії та реальність: перший удар
Коли обидві родини зібралися в новій квартирі, Дмитро сяяв, його батьки — теж. Лунали тости, вітання. Марія мовчала. Вона намагалася не показувати, наскільки чужа їй ця метушня навколо «подарунка». Особливо коли батько Дмитра голосно заявив:
— Ми, звичайно, витратилися. Тож весілля, гадаю, логічно, щоб оплатили батьки нареченої. Адже ми вже забезпечили молодих житлом!
Слова завмерли в повітрі. Дмитро промовчав. А мати Марії, Наталія Степанівна, холодно посміхнулась. А батько лише кивнув.
— Не проблема. Ми теж дещо готували. Наш подарунок буде не менш гідним.
Наступного дня Марія дізналася, що її батьки та вітчим збираються подарувати їй… квартиру. Свою. Там, де вона завжди хотіла жити — з парком, школою, тишею. Простору, світлу, не в центрі, але в житті. А ще один сюрприз — автомобіль. Від дідуся та бабусі. Марія вклала в нього й свої заощадження — не через жадібність, а через відчуття справедливості.
### Новосілля №2: де правда — там і дім
Через два тижні Марія запросила всіх — батьків, їхніх чоловіків, Дмитра та його рідних — на новосілля. В новій квартирі. В її власній.
— А де це ми? — здивовано озирнувся Дмитро.
— Мої батьки зробили мені весільний подарунок. Купили квартиру, про яку я мріяла. У районі, де все продумано для життя. А не лише для красивого виду з вікна, — спокійно відповіла вона.
Обличчя свекрухи та свекра витягнулися.
— Ми вже зробили подарунок! — обурено скрикнула Ольга Петрівна. — Це вже занадто.
— Занадто? — перепитала мати Марії. — Ми лише зрівняли умови. Ви дали Дмитру квартиру — ми дали Марії. Все чесно. На рівних.
— Та ще й машину в додачу! — додала бабуся, кладучи ключі на стіл. — Не якусь скромну, а гарну. Щоб онука ні в чому не потребувала.
Дмитро схопився, ухопив Марію за руку та потягнув у кухню.
### Сварка, після якої не хочеться повертатися
— Що ти влаштувала? Якби ваші так хотіли допомогти — могли б вкластися в майбутній дім, а не виставляти мене дурнем!
— Я нікого не виставляла. Просто мої рідні зробили мені подарунок. Так само, як твої — тобі.
— Мені тепер соромно! — вигукнув він. — Ти показала, ніби я гірший за тебе!
— Ні, Дмитре. Я лише прийняла те, що мені дали. І ти теж. Але я не вимагаю, щоб усе підлаштовувалося під мої бажання.
— А машина? Я тепер на старій розвалюсі, а ти на новій?
— Дмитре, ти хочеш змагатися зі мною? Ми ж маємо бути партнерами, а не суперниками. Чи для тебе родина — це гра в перевагу?
— Ти просто невдячна! — гаркнув він. — Ти принизила мене перед батьками!
Марія подивилася на нього — довго й уважно.
— Ні, Дмитре. Ти сам себе принизив, коли вирішив, що твоя думка — найголовніша. Що я маю мовчати і бути вдячною за те, про що мене навіть не запитали.
Він вискочив з кухні. У вітальні сперечалися батьки:
— Чоловік у домі має бути головним! — кричав Ігор Володимирович.
— А головне — це повага, — парирував Михайло Іванович.
Марія плеснула в долоні:
— Усе! Всі втомилися. Хто хоче піти — будь ласка. А ми залишаємось і святкуємо. Бо життя — не перегони, а щастя. А щастя — це коли тебе поважають.
### Життя після нерівного весілля
Дмитро пішов. Свекруха — хлопнула дверима. Марія — залишилася. У своїй квартирі. З рідними, з куркою в духовці, з легким холодком у серці, але — з ясною головою.
Того вечора вона зрозуміла головне: якщо людина ображається на те, що в тебе теж є, значить, він ніколи не збирався бути з тобою на рівних. Йому зручно, коли ти нижче.
Весілля не відбулося. Дмитро намагався повернутися — спочатку з докорами, потім з благами. Але було запізно.
А Марія поїхала у відпустку. Сама, за кермом новенького авто. До бабусі в сеУже за півом вишеньового саду її серце заспокоїлось, і вона вперше за довгий час зрозуміла, що свобода — це те єдине, що справді варте боротьби.
