Завтра день народження моєї свекрухи.
Моєму малюку лише чотири з половиною місяці. Спочатку вона запросила нас до себе, і ми вже вирішили, що мама посидить з дитиною. Але потім свекруха раптово передумала та захотіла прийти до нас разом зі свекром і нашою донькою, щоб відсвяткувати всією родиною. У мене немає грошей на вечерю в ресторані, чоловік теж проти, та й вони самі люди скромні, марнотратством не страждають.
Я не розумію, чому саме вона вирішила святкувати свій день народження в нашій квартирі. Може, щоб мене зайвий раз понервувати; може, хоче, щоб я виглядала поганою господинею; може, мріє зібрати всіх за одним столом, примиритись?.. З того моменту, як ми познайомилися, стосунки з нею були непрості, а після народження дитини стало ще гірше. Я відчуваю, що вона хоче вирішити цей конфлікт, але обирає для цього зовсім не ті шляхи. Не можу сказати, що вона мене безпосередньо ображала, але морально вдарила сильно. Всі краплини теплоти у моїй душі до неї розтанули безслідно. Тепер, навіть коли вона посміхається мені, я розумію її справжнє ставлення.
Я ніколи не забороняла їй бачитися з онукою просто вона не дуже й прагне. Щовихідних питаю чоловіка, чи хоче бабуся побачити внучку. Мені не шкода, нехай бачиться! Але сама я небажання до спілкування приховати не можу. В такі хвилини ми обидві сутуло опускаємо очі: вона згадує, що колись сказала мені, й, мабуть, їй незручно. І мені теж несолодко.
Так, у мене родина непроста тато й сестра випивають. Але хіба це робить мене гіршою? Це ж не її справа поважати чи ні моє бажання поспати подовше у вихідний, якщо маля дозволяє. Для мене ці кілька годин на вагу золота не треба о шостій вставати і бігти варити сніданок чоловікові, коли навіть маля ще спить і сил зовсім нема. Зате кожного разу, коли лунає обертування ключа у дверях, мені хочеться втекти подалі
Щоразу вона ненав’язливо, але наполегливо нагадує мені, що це її квартира. Так, це правда. Але ж якщо я тут мешкаю, то можу ходити і не розчесана, як заманеться. Має ж бути хоч якась повага та елементарна ввічливість! Коли квартиру здають орендарям, хіба власники заходять, не подзвонивши? Невже це нормально? Для мене це прозорий натяк квартира не твоя.
Наші стосунки напружені, бо свекруха й не намагалася мене зрозуміти, навіть коли дізналася, що її син зробив мені пропозицію. Коли ми збирали документи для РАЦСу, вона десять разів телефонує, не вірить, що це правда, питає, чи справді ми вже подалися. Їй байдуже було зустрітися зі мною у кафе чи вдома. Але вона ж не знає, що перед її сином у мене нікого й не було.
Зіткнулися ми випадково: на пятому місяці стосунків мене вперше привели до неї і вона показала себе не з найкращої сторони, була дуже різкою. Свекра я бачила тільки на весіллі. Можливо, тому мені так дискомфортно поруч із нею.
Терпіти не можу удавати й лицемірити, хоч і вмію, коли треба. Але для неї навіть не намагаюся зображати приязнь. Розумію, що живу в її квартирі але чим мені це допоможе? Адже житло вже оформлене на сина. Через два дні після пологового будинку вона дійсно мене образила: сказала мені прямо, з якої я сімї, хто я така, мовляв, сиджу на шиї в її сина й нібито це щось жахливе. Хіба може жінка у свої 55 дозволяти собі таке говорити до невістки, якій нічим не завинила, окрім того, що стала дружиною її сина? Щоб так принижувати після народження дитини
Не маю нічого проти гостей, але приймати її не хочу. Мені доведеться допомагати чужій мені жінці накривати на стіл, носитися між немовлям та тарілками, чекати, коли гості нарешті підуть. Але подарунок для неї я вже купила, все по чесному.
