– Годі мовчати! – вигукнула Леся, вдаривши долонею по столу. – Я десять років терпіла твої витівки, а тепер ще й це!
Соломія сиділа навпроти, не підводячи очей. Руки тремтіли, коли вона піднесла до губ кухоль з кавою. На столі між ними лежала зім’ята довідка з лікарні.
– Що ти від мене хочеш? – тихо спитала Соломія.
– Правди! – Леся зірвалася з місця і почала ходити по кухні. – Я хочу почути правду! Чому мовчала? Чому не сказала мені тоді, що знаєш?
Соломія поставила кухоль. Кава розлилася, утворивши маленьку калюжу.
– Бо боялася, – визнала вона. – Боялася, що ти мене візьмеш у ненависть.
– А зараз що, не боялась? – голос Лесі тремтів від злості. – Коли я сама все дізналася?
Сусідка знизу постукала по батареї. Леся сіла назад на стілець і намагалася заспокоїтися. Але руки все одно тряслися.
– Розкажи усе, – вимовила вона. – З самого початку.
Соломія витерла сльозу краєм хусточки з вишитими васильками.
– Я не знала, як тобі сказати. Ти ж була така щаслива тоді, лише вийшла заміж…
– Не викручуйся! Говори прямо!
– Я бачила Богдана з тією жінкою в кав’ярні на Шевченка. Вони сиділили біля вікна, трималися за руки. Вона була вагітна.
Леся відчула, ніби підлога під нею захиталася. Вона знала про зраду чоловіка, але не здогадувалася, що хтось бачив їх разом так давно.
– Коли це було?
– Через півроку після вашого весілля, – Соломія говорила ледве чутно. –ночі. Я йшла з роботи додому, побачила їх випадково. Спочатку не вірила, що це Богдан. Але потім вони вийшли на вулицю, і я впізнала його.
– І що далі?
– Я хотіла підійти, але… – Соломія замовкла. – Він поцілував її. Так ніжно, як цілують коханих жінок. А потім поклав руку їй на живіт.
Леся закрила очі. Спогади нахлинули болісною хвилею. Той період їхнього подружнього життя, коли вона мріяла про дитину, а Богдан усе відкладав і відкладав.
– Виходить, він ще тоді мав дитину від іншої?
– Не знаю. Можливо. Лесю, я й справді хотіла тобі сказати, та…
– Але вирішила промовчати. Десять років!
Соломія здригнулася від різкості в голосі подруги.
– Я думала, що це мине. Що він опам’ятається й повернеться до тебе. Ти ж була така закохана, планувала дітей, купувала дитячі речі…
– Дитячі речі, – повторила Леся з гіркотою. – А він у той час виростав чужу дитину.
Вона підвелася і підійшла до вікна. У дворі грали діти, безтурботно сміялися й бігали між гойдалками. Леся так мріяла про своїх діточок. А тепер їй сорок три, і часу залишилося дуже мало.
– Лесю, пробач мені, – Соломія підійшла до подруги. – Я розумію, що вчинила неправильно. Та я не могла зруйнувати твоє щастя.
– Яке щастя? – Леся повернулася до неї. – Щастя жити з брехуном і зрадником? Щастя витрачати найкращі роки на людину, яка тебе не кохає?
– Він тебе кохав! Я бачила, як він на тебе дивився.
– Бачила? Коли саме? Коли зраджував мені з вагітною коханкою?
Соломія похилила голову. Слова подруги били наповал, але вона розуміла, що заслужила кожне з них.
– Я думала, що роблю правильно, – прошепотіла вона в хусточку.
– Правильно? – Леся засміялася, але сміх був повний болю. – Правильно було б сказати мені правду тоді ж. Можливо, я б не витрачала десять років життя на цієї людини.
У передпокої задзвонив телефон. Леся пішла відповісти, а Соломія залишилася біля вікна.
– Агов? – втомлено сказала Леся в трубку.
– Приві
Коли двері відчинилися й на порозі з’явився Сергій з переляканими очима, Лена глибоко вдихнула повітря – нарешті вона була готова почути усю правду, яку від неї ховали роками.
