Ти знаєш, нещодавно зустрічалася з Ольгою Дмитрівною вона колись працювала вчителькою, а зараз пенсіонерка. Вийшла на заслужений відпочинок у 55, а тоді переїхала до сина, жила у них майже десять років. Свою квартиру закрила, навіть не наважилась здавати видно, боялася чужих людей, чи просто не хотіла зайвий клопіт.
У сина, Петра, з невісткою стосунки у Ольги Дмитрівни склалися непогані. Конфліктів практично не було вони гарно ладнали, кожен поважав простір іншого.
І все ж я бачу в цьому справжній подвиг. Ольга Дмитрівна переїхала до них, коли онук Артемко якраз святкував свій перший день народження. А вже через рік невістка, Наталя, повернулась на роботу. Тож наша героїня стала головною людиною в домі: і няня, і кухар, і прибиральниця в одній особі, з ранку до вечора.
Поки молоді приходили з роботи година сьома вечора вона робила все: готувала борщі, варила узвари, прала одяг, доглядала за малим. А малий же це постійна увага, і рух, і турбота.
Як Артемко пішов у школу, бабуся возила його на трамваї, зустрічала після уроків, допомагала з домашніми завданнями. І все це паралельно готуючи вечерю, прибираючи та вирішуючи всі побутові питання. Сама казала мені, що іноді вже не мала сил телевізор подивитися просто засинала.
З друзями майже не бачилась, на розваги часу і бажання просто не залишалося. Коли був якийсь святковий вечір, молоді йшли до своїх друзів, а малий залишався з бабусею. Відпочинку не було.
Артемку скоро виповниться десять, і, мабуть, Ольга Дмитрівна ще довго жила б у сина, поки не трапився випадок. Почула, як Наталя каже Петрові: «Твоя мама якось забагато порошку сипле, коли пере, від речей такою хімією тягне. Скажи їй обережно». Десять років все прала, а тут така «турбота».
Ольга Дмитрівна намагалась не брати близько до серця, але це її зачепило. А потім Наталя каже: «Може, Артемку окрему кімнату зробимо, а ви, мамо, переселитесь у прохідну?» І тут бабуся зрозуміла пора додому.
Зібрала свої речі, прийшла у свою квартиру, все прибрала, й оселилася. Чесно, трохи легше стало на душі. А от Петрові з Наталею так не сподобалось це рішення, що вони навіть образилися думали, що мати буде на них працювати до скону. Привикли.
Сумно, що ніхто з молодих не сприймав це як щось особливе. Наче так і треба прибирати, готувати, прати. Не думали, що вона теж може втомлюватись, що у неї є своє життя.
Образилися настільки, що перестали дзвонити. Але Ольга Дмитрівна не сумує. Вірить, що колись всі помиряться. А поки насолоджується свободою. Живе для себе, не поспішати, не хвилюється ні за кого, крім себе. Головне для себе багато не треба!
Ось так, у 65 знову радість: друга молодість настала. Памятаєш ту пісню: «Друга молодість приходить до тих, хто першу зберіг»? От вона відчула справжнє щастя вміти жити для себе, без обовязків і очікувань.
Як би помпезно це не звучало, але мені здається, в Україні таку самовідданість мало хто цінує. Діти швидко звикають до затишку, чистих вишитих рушників, теплої кухні, прибраної квартири й доглянутого малюка. А до бабусиної турботи тим паче.
Швидко до цього звикаємо, правда ж?
