Ми прожили разом десять років, але через мого батька вона забрала дітей і пішла…
Мені тридцять чотири. І я самотній. Зовсім. Дружина пішла. Забрала наших трьох синів і поїхала до своєї матері у Кам’янець-Подільський. А я сиджу в будинку, який сам допомагав будувати, і слухаю, як годинник відмірює порожнечу. Ми прожили разом десять років. Здавалося б, що може зруйнувати таке життя? Але зруйнувало. Мій батько.
Ми познайомилися з Олесею, як і багато зараз, — у соцмережах. Спочатку листування, потім зустрічі, через пару місяців — весілля. Все завертілося, як у гарному фільмі. Я був щасливий по-справжньому. Через рік у нас народився Данило — перший син. Я тоді просто літав від радості. Не відчував втоми, не помічав проблем, жив заради родини.
Тоді ми з Олесею жили у моїх батьків у Чернівцях. І це була моя перша помилка. Батько, хоч і чоловік роботящий, часто вживав горілку. Його вибухи траплялися все частіше. Сварки, крики, приниження — Олеся терпіла мовчки. Я заплющував очі. Думав — переживемо, пройде, звикне. Мати давно змирилася з батьком, а для Олесі все було новим і болючим.
Одного разу він у п’яній люті схопив її за руки, почав кричати якусь нісенітницю. Вона вирвалася, подзвонила мені в сльозах. Я примчав. Скандал. Крики. І як підсумок — батько вигнав нас. Нас, з немовлям на руках, на вулицю. Олеся не сперечалася. Ми поїхали до її матері.
Але й там, у Тернополі, не було спокою. Теща… жінка непроста. Постійно нові чоловіки, галас, суперечки, крики. Олесі навіть важко було звикнути, а мені тим більше. Але йти було нікуди. Олеся була вагітною другою дитиною. Народився Максим — наш другий хлопчик. Жвавий, світлий, із посмішкою до вух. Поки Олеся сиділа з дітьми, я працював на двох роботах, щоб прогодувати родину.
Прожили ми в тій квартирі майже три роки. Потім теща вигнала і нас. Прямо в вічі: «Ти мені не подобаєшся. Забирайтеся». Олеся пішла зі мною. Ми зняли помешкання, видихнули. Без батьків, без чужих правил — вперше відчули, що справді сім’я. І жили непогано. Хоча було важко. Грошей ледве вистачало, я тягнув все сам, Олеся підробляла вдома. Але ми були разом. І цього було досить.
Потім моя мати вирішила будувати дім у передмісті — під Бережанами. Мріяла про великий будинок для всієї родини. Запропонувала нам, обіцяла, що все буде інакше. Ми повірили. Вклалися в будівництво — руками, часом, грішми. Через два роки заїхали. Дім був двоповерховий, місця вистачало всім: і батькам, і нам. Жили спокійно, народився наш третій син — Ярослав.
Та спокій тривав недовго. Мати Олесі продала свою квартиру й поїхала до Києва, до брата Олесі. По дорозі заїхала до нас «на кілька днів». Залишилася. Привела чергового чоловіка. Почалися звинувачення, плітки, докори. Олеся нервОлеся нервувала, а мій батько знов почав пити, і коли я повернувся з чергової відрядки, вона вже збирала речі, щоб піти назавжди.
