Дежавю
Вона завжди чекала листів. З самого дитинства. Протягом усього життя.
Змінювалися адреси. Дерева у дворах ставали нижчими, люди віддаленішими, а сподівання тихішими.
Він нікому не довіряв і нічого особливо не чекав. Зовні нічим не відрізнявся міцний чоловік. Робота. А вдома пес. Подорожі або сам, або з чотирилапим товаришем.
Вона чарівна дівчина з великими сумними очима, справжня Соломія. Якось хтось запитав у неї:
Без чого ти не вийдеш з дому?
Без усмішки! відповідала вона, і милі ямочки на щоках підтверджували це.
Змалку вона більше товаришувала з хлопцями. Дворові називали її «піратка у спідниці». Але була в неї одна особлива гра, яка траплялася лише наодинці. Вона грала маму, у якої багато дітлахів, добрий чоловік, і живуть усі вони у великому затишному будинку зі садом і квітником навколо.
Він не уявляв свого життя без спорту. В коробці у гаражі мирно дрімали грамоти, медалі, кубки. Навіщо зберігав, не знав. Може, з поваги до батьків, які пишалися його досягненнями Все збирався їм завезти. Перші місця були не заради перемог йому просто подобався сам процес. Щоб до відчаю, до останньої краплі поту, коли через втому зявляється новий підйом, нова хвиля енергії, друге дихання.
Її батьки загинули в аварії, коли Соломії було сім. Її із молодшим братом розлучили в різних інтернатах. Так і виросли з власними боями, печалями, світлими моментами. Все те дитяче минуле залишилось позаду. Тепер вони жили по сусідству затишний район Києва, низькі будинки, теплі провулки, яскраві двори і фермерські ярмарки. Найкращі друзі це брат і його родина.
Того дня була тривога Її зміна закінчилась. Йшла подвірям автопарку. Її догнав Василь Павлович, обійняв лагідно й подякував за пиріжки.
Відпочинь вдома, чуєш?!
Встигну, махнула Соломія, поцілувала його в щоку й побігла до машини.
Ох зітхнув їй услід водій «швидкої».
На свята їх часто ставили працювати разом мало хто прагнув чергувати, навіть лікарі.
У бригаді ще два чоловіки. Колеги-жінки її не злюбили Соломія любила виглядати охайно, привабливо. Бо навколо змінюється все, коли у лікаря гарний настрій і він сам несе людям світло.
Він летів київськими дорогами, як міг у багажнику калатали трофеї, а пес на задньому сидінні скиглив. Батько запропонував зустрічати Новий рік разом. Тож чоловік того ж дня переклав коробку з медалями в авто. Вперше за тривалий час не працював на свята хоча скучав за хлопцями зі спортсекції, тренерська справа йому була до душі. Рідкі зустрічі з батьками оселяли у серці сум За кілька днів до свята його серед ночі розбудив дзвінок.
Мамі зле, голос батька тремтів. Людина вольова, полковник у відставці, не втримав хвилювання. Батьки ще зі школи були разом, і навіть у зрілому віці дивилися одне на одного, як закохані підлітки. Їхній ніжний вогник у очах завжди дивував сина. Ніби щось знали, відомо лише їм
Соломія втомлено усміхалася. Завжди на переддень Нового року пекла єдва з десяток пирогів й після зміни розвозила знайомим і пацієнтам по місту. Навіть встигла поспати дві години у кімнаті для відпочинку. Бо Василь Павлович не випустив би її за кермо сам би завіз, ще й радів би, як той малий її збентеженій посмішці.
Близько десяти кілометрів залишалося до батьківської домівки. Раптово почалася хурделиця. Він пригадав, як кілька годин тому пес впирався й не хотів залазити до машини, як брязкала коробка з нагородами в багажнику, згадав нескінченні відрядження, дороги, дороги
Тримайтеся, тато, мамо Я у вас один
Пес тут же лизнув у потилицю, ніби відгадав думки.
Пробач, друже і тобі, звісно!
Соломія заглушила двигун. Метель невчасно. Залишався останній пиріг. Пару кілометрів і виїзд на приміську дорогу, а там за поворотом дачне селище, де жила улюблена пацієнтка, життєрадісна пані Оксана жінка поважна, але язик не повертається назвати її бабцею в її очах завжди грають пустотливі іскорки. Її чоловік теж, як світло у відповідь. Гарна пара, подорожують разом, не скаржаться. Ось такими, мабуть, були би її батьки
Раптовий темний силует. Просто під колеса. На фоні безмежної білої хурделиці з неба.
Звідки ти взялась, псю, з лісу, чи втекла від когось?.. Красиві ж очі!.. Чому шия липка?.. Мокрий светр Спати так хочеться Дружок Що ж так боляче?!.. Мамо, їду, тату, вже близько Темрява
До Василя Павловича додзвонитись не виходило. Поїхав за внуками. «Швидка» сюди не прорветься все замело.
Зараз, хлопче Ну, рідний, тримайся, витягну. Господи! Там ще й собака
Вона вже рушала, коли повз пронеслась сіра машина.
Комусь додому не йметься, подумала. Через кілька хвилин перевернута сіренька автівка крутилася на снігу, сповзала в кювет. Чорна собака лежала поруч. Жива, здається.
Котра година взагалі це було? Не любила гарячу воду, але зараз гарячий душ рятував. Дріботіла. Присіла на плитку у ванній, заплющила очі. Зітхнула. Хоч трохи б поспати
Як ти його витягла, він же був такий міцний?! лунав в голові братів голос. Тіло скрутила судома втоми. Мязи памятали кожну хвилину болю.
Чоловіка і двох собак Соломія відвезла в лікарню своєю машиною. На півдорозі зустрів брат, допоміг. Того ж дня Соломія вернулася до дачного кооперативу все-таки віддати пиріг. Чомусь прихопила коробку, яка випала з багажника сірої машини.
Може, ця річ цінна для хлопця. Живі залишились головне. Прийде до тями передам.
Чоловік пані Оксани відкрив двері розгублено.
Щось сталося? вихопилося у неї.
Дружина в лікарні. Збираюся до неї. Сина не діждався, додзвонитися не можу
Вона мовчала, опустила голову.
У вас усе гаразд? він узяв її за руку.
Я відвезу вас? запропонувала.
Їхали мовчки. Метель стихла.
Бачу коробку у вас на задньому сидінні звідки вона? полковник не витримав.
Була аварія. Чоловік намагався обїхати собаку, яка вискочила з лісу, машина перевернулась, з багажника випала ця коробка
Сіра машина, у салоні був білий пес, а собака з лісу чорна? тихо уточнив він.
Вона спинила авто, обернулась до нього. Полковник стиснув кулаки, подивився у вікно.
Він живий! І ваша дружина теж видужає, міцно обняла його Соломія.
Знаєш, доню Можу казати тобі так?
Звісно! сльози застрягли в очах.
Дружина днями бачила дивний сон про якусь чорну собаку. У сина білий пес. Звідки ця чорна?
Красиві, нереальні сумні очі думав, коли отямився у лікарні. На стільці поруч дрімав батько.
Мама. Аварія усе згадав. Та очі Соломії
Новий рік вони відсвяткували аж наприкінці січня. Мама видужувала, батько сяяв щастям. Джек трохи накульгував, але обіцяв одужати. А його вже чекала робота хлопці після канікул, тренування, змагання. Перебув довго у батьків. Пора знову в місто. Але з думок не йшла та дівчина
Він саме був біля воріт, коли батько покликав із горищного вікна.
Тату, допомогти?
Батько хитро усміхався. Син оглянув полички там стояли його спортивні нагороди.
Ого Звідки це, товаришу полковник? посміхнувся.
Сам здогадайся! Піду вигуляю Джека, поки ти збираєшся.
Соломія спішила додому раніше звичайного. На неї чекала Дина. Не могла не забрати її від знайомого ветеринара, коли та одужала інакше в приют. Дина була не зовсім чорна на грудях біле серце зі шерсті.
Дівчина зайшла у свій підїзд і, майже машинально, відкрила поштову скриньку. Збиралася вже закрити її, як помітила білий конверт.
У листі було написано:
Я прийду сьогодні ввечері. Дякую тобі, рідна!
Любов, як компас, завжди допомагає знайти свою дорогу.
