16 квітня
Згадую своє дитинство в селі на Чернігівщині, де життя проходило повільно під постійним приглядом мами. Мене звали Христина Гарасимчук, і мама ніколи не вірила в моє світле майбутнє. Вона повторювала з притаманним їй скепсисом: «Після школи підеш або на молочницю, або продавицею в сільський магазин. Іншого для тебе тут не буде». Я відчувала, що від мене не чекають нічого надзвичайного, і це стискало мої крила.
Та незважаючи на це, я вчинила всупереч усім передбаченням. Склавши іспити після дев’ятого класу, я неочікувано для всіх завагітніла від хлопця, що був на рік старший за мене. Батьки обоє нас зібралися, обговорили майбутнє дитини та вирішили, що мою першу дитину виховуватиме бабуся по татовій лінії, бо я була ще зовсім не готова до материнства, а мама не могла мене підтримати матеріально.
Після пологів моє життя кардинально змінилося. Я поїхала до Києва вступати до художнього коледжу. Виявилося, що в мене є талант і велике бажання малювати. В столиці я нарешті відчула свободу у вихідні я могла піти на танці з подругами, дивитися фільми у «Жовтні», ходити на шопінг до «Глобуса», задихати на повні груди, забувши про вічне копання на городі, тягар відер з криниці чи торохтіння дровами у печі. Я вирішила залишитись у місті; нарешті моє хобі почало приносити стабільний дохід у гривнях.
Вже на останньому курсі коледжу до мене знову прийшла вагітність. Цього разу я була поряд зі своїм нареченим, і, хоча міркувала про аборт, таки народила другого сина. Наречений виділив нам кімнату у батьківському гуртожитку, але було надзвичайно важко із дитям на руках вчитися, тож невдовзі відправила сина до мами в село. Через два роки мами не стало, і сина довелося забрати до Києва.
Час минав, я швидко старіла та хворіла. Все частіше думками поверталася до старшого сина, який уже виріс, працював і мав свою сімю в Сумах. Я почала просити у нього грошей на ліки та їжу, часом навіть граючи на почуттях провини. Він не витримав, запросив мене перебратися до нього, щоб легше було піклуватися. З надією чекала переїзду, аж тут батько мого другого сина попросив залишити малого з ним, пообіцявши, що виховає належно. Спочатку я була байдужа не вірила у його батьківську любов але згодом погодилася і залишила сина з батьком.
В такі моменти чітко відчуваєш кожен прожитий крок, вагу власних рішень, гіркоту й полегшення водночас.
