Дім без тепла: Коли матір перетворила рідний дім на поле бою
Квартира, де нас більше не чекають: Історія про те, як рідна мати відібрала дах над головою
Олег сидів у кабінеті, коли задзвонив телефон. На екрані дружина. Він здивувався вона рідко дзвонила серед дня.
«Привіт, Марічко. Щось трапилося? Я зараз трохи зайнятий», сказав він, не відриваючи очей від монітора.
«Щось важке», голос їй тремтів, перериваючись від сліз. «Нас вигнали. У нас більше немає дому!»
«Що?!» Олег зірвався зі стільця. «З квартирою щось сталося? Пожежа? Крадіжка?»
«З квартирою все гаразд але ми більше не можемо тут жити», прошепотіла Марічка.
«Як не можемо? Хто може заборонити нам жити у власній квартирі?!»
«Хто ж ще твоя мати!» вирвалося в неї, і в цьому крику було все біль, лють, безвихідь.
Кілька років тому вони з Марічкою та дітьми переїхали до Києва. Старшій доньці було сім, молодшій пять. Вони почали все з нуля, важко працювали. Та несподівано пощастило: батько Марічки отримав у спадок квартиру від далекого родича з села.
«Живіть тут», сказав тоді старий. «Я вже на пенсії, податки невеликі, квартира залишиться на моєму імя, але ми вам заважати не будемо.»
Вони зробили ремонт, купили меблі. Почувалися як вдома. Хоча формально квартира не належала їм, це був їхній рідний кут. Але Марічку не покидало відчуття непевності.
«Ми вкладаємо сюди все, але в документах нас немає», казала вона Олегу.
«Не хвилюйся. Тут мої батьки. Хто нас виженуть? Ми ж родина.»
Та сталося гірше їх вигнали. Не чужі люди, а власна рідня.
Приводом став день народження батька. Вони приїхали, відсвяткували. Але наступного дня перед ними раптом постала свекруха:
«Ми вирішили: Андрійко, ваш двоюрідний брат, переїде до вас. Він тепер студент, а в гуртожитку місць немає. У вас простір є. І», додала вона холодно, «квартира все одно наша, то ми й вирішуємо, хто тут живе.»
Марічку ніби піддушило. Але Олег лише кивнув:
«Без проблем. Місця вистачить.»
Їй кортіло закричати, але вона лише стиснула губи. Не час. Та щось у ній зламалося того дня.
Андрійко заїхав і поводився як господар. Їв на дивані, кричав, нічого не прибирав. Все, до чого доторкався, ставало брудним. Потім приїхали батьки Олега. Побачити «онука». І почався жах.
«Андрійкові черевики брудні!» лаяла свекруха. «Чому куртка не випрана?! І чому немає торта?!»
Вона командувала, як сержант. Готувала, мила, прибирала. Потім, раптово, звернулася до Марічки:
«Не розумію, як мій син з такою, як ти, може жити! Тобі варто піти. Залиш цю квартиру.»
«Куди ж мені йти? Щойно оренди дорогі, діти вже мають свої обовязки»
«Не мої клопоти. Збирай речі.»
Коли Марічка відмовилася, свекрусі урвався терпець:
«Я переконаю Олега. Він підпише розлучення.»
Марічка мовчки складала речі, а сльози котилися по обличчю.
Олег дізнався і примчав.
«Мамо, що це?! Ти виганяєш мою дружину?!»
«Вона зайва. До того ж вона пє!»
«Що?!»
«Я чут
