**Будинок для Наталі**
Завжди вважав Ярослав старшого брата ідеалом і наслідував його з дитинства. Їв те саме, що й Олег, навіть якщо йому не подобалося. Якщо брат вибігав на вулицю без шапки, Ярослав теперізно скидав свою. Мати змушувала старшого зараз же вдягатися, а то Ярослав застудиться.
Різниця у шість років здавалася йому цілим життям. Чому ж мати не народила його хоча б на пару років раніше? Олег ішов гуляти з друзями, а молодшого не брав.
— Я тобі не нянька. Мене ж пацани засміють, — зверхньо кидав він.
Ярослав заходився в реві.
— Годі! Інакше більше не буду з тобою малювати.
І він одразу замовкав, наче його вимкнули.
Олег добре малював. Ярослав заворожено спостерігав, як олівець швидко бігає по паперу, пробував те саме, але виходили лише каракулі. Тоді Олег сідав поруч і терпляче пояснював, як тримати олівець, з якою силою натискати. Вони сидили плече до плеча, і для Ярослава це були найщасливіші хвилини, які він берег як скарб.
Звичайно, брали й сварилися, навіть билися. Ярославу діставалося від старшого. Від безсилля він мстився: ховав олівці, малював вуса на портретах у альбомі. Олег давав йому ляпасів і кликав коротунчиком або цуценям, чого Ярослав не терпів.
Одного разу Олег узяв його з собою до парку, де тусувалися хлопці з сусідніх дворів. Вони ховалися за кущами і курили.
— Батькам скажеш — ноги відірву, — застерігав Олег, спльовуючи крізь зуби.
Ярослав не сумнівався, що так і буде. Навіть коли йому сильно діставалося, він ніколи не скаржився.
У школі всі знали, що Ярослав — брат Олега, і не чіпали його. Олег не був хуліганом, але його поважали. Він займався боротьбою, бився до крові. Немногий міг йому протистояти.
Ярослав упросив мати віддати його в ту саму секцію, де тренувався брат. Але, як і з малюванням, нічого не виходило. Не любив він битися. Незабаром кинув, визнавши поразку перед братом. Перестав намагатися бути схожим на нього, занурившись у навчання. І саме в ньому виявився значно кращим.
Олег добре махав кулаками, але вчився посередньо. Після школи вступив до політехнічного інституту на будівельний факультет. У його малюнках все частіше з’являвся один і той самий жіночий образ. Нічого особливого, як вважав Ярослав.
Тепер у Олега було своє студентське життя, де шкіднику Ярославу місця не було. Удома він з’являвся пізно, задумливий, несхожий на себе.
Одного разу Ярослав випадково знайшов у зошиті брата аркуш із віршами. Відразу зрозумів, кому вони присвячені — дівчині з малюнків.
За обідом впустив зауваження, що брат міг би знайти й красуню.
— Малювати треба таких, як Оля Гончар. Вона найкрасивіша у класі. Та й взагалі в школі. Ось кому варто присвячувати вірші. — І процитував рядок з його твору.
Ярослав навіть не зрозумів, що сталося. Очутився на підлозі. Щока палала, ніби до неї приклали розпечений залізний прут.
— Що це в тебе? Знову бійка? — Мати за вечерею прискіпливо подивилася на молодшого.
Олег зневажливо хмикнув і, ніби нічого не сталося, продовжував їсти макарони по-флотськи.
— Підсковзнувся, впав, щокою об асфальт, — пробурмотів Ярослав. Говорити було боляче.
Мати суворо глянула на старшого. Той лише знизав плечима. Вона дістала з холодильника заморожене м’ясо, загорнула в рушник і піддала Ярославові.
— Приклади до щоки.
На п’ятому курсі Олег оголосив, що збирається одружуватися і в вихідні приведене наречену.
— Ха, жених! — скривився Ярослав.
— А тобі щось не подобається? — запитав Олег, поглянувши на брата так, що той відчув: сміятися не варто.
— Ні, я просто радий. Ви ж не з нами житимете? Значить, кімната цілком моя. Чудово! Нарешті не чути твого хропіння. Сподіваюся, не передумаєш.
Олег розсміявся, похлопав його по плечу.
— Не передумаю. Пощастило тобі, братику.
Наталя виявилася милою, з ясними каріми очима, кумедним носиком і темно-русями кучерями. Од неї віяло свіжістю.
Вона міцно тримала Олега за руку і сміливо відповідала на питання батьків. Було видно, що вона закохана до вуха. Ярослав ревнував. Адже Олег був йому найкращим братом. А ця Наталя…
За столом Ярослав нишком розглядав дівчину. І вона йому все більше подобалася.
— Не треба так дивитися на наречену брата, — сказала мати, коли Олег пішов провожати Наталю.
— Та ну її. Я знайду собі кращу, — зневажливо відповів Ярослав.
Після весілля Олег переїхав до Наталі та її матері. Додому завітав рідко. Він якось одразу дорослішав. Закінчивши інститут, влаштувався у велику будівельну компанію. Через рік у них народився син. У тісній квартирі стало тесно, і Олег почав будувати будинок. Проектував сам, будував сам. Друзі допомагали. Батько схвалював старшого, дававА потім, коли Наталя вперше посміхнулася його жарту, Ярослав зрозумів – життя почалося знову.
