Діти більше не запрошують мене до онуки, найняли няню потай, щоб уникнути зустрічей зі мною.
Рідна донька не бажає спілкуватися. Навіть телефону не бере. Вважає, що це я розвалила їхню сім’ю. Хоча я ні в чому не винна — сама ж просила допомоги.
Оксана вийшла заміж у 18. Познайомилась із Дмитром, коли той щойно повернувся з армії. Закохались, закрутилось. Вона кинула навчання, пішла по нахилій, мої поради взагалі не слухала. Зятя довелося взяти до себе, щоб не відправляти молодят на оренду. Спочатку все було добре, і навіть після весілля ми знаходили спільну мову. А потім донька завагітніла і почала причеплятися — мовляв, я готую, а їй від запахів погано. Я наполігла, щоб вони переїхали.
Зі сватами умовились скластися на житло для молоді, бо самі вони б не втягнули. Я дзвонила батькові доньки, сподівалась, що він якось допоможе з квартирою. А він відрізав — аліменти сплатив, і більше нічим не зобов’язаний.
Коли донька народила, я їй дуже допомагала. Усі вільні години проводила з онукою, щоб молода мама могла висипатись і відпочивати. Але незабаром Оксана почала симулювати, вигадувала хвороби, аби звалити на мене всі турботи.
Я часто відпускала їх на побачення — у кіно, у кафе, навіть у десятиденну подорож вони їздили удвох. Мені подобалося доглядати за онукою, тому я не скаржилась. Звичайно, втомлювалась сильно, але що не зробиш заради щастя дитини?
Після повернення з відпочинку я запропонувала зятю зробити ремонт. Він же тільки валявся після роботи, хоча графік у нього вільний. Я привезла будматеріали та забрала онуку до себе на два тижні. Ще й робітників їм знайшла, щоб Дмитро не напружувався. І тут на мене обрушились звинувачення. Йому, бачте, не сподобалось, що я «розпоряджаюся». А що робити, якщо від нього ініціативи не дочекаєшся?
Після ремонту наші відносини зійшли нанівець. Діти перестали кликати мене до онуки, найняли няню, наче я чума. Звичайно, я образилась, але на ювілей зібрала всіх родичів. Донька з онукою прийшли самі, а зять навіть по телефону не привітав. Мені так болісно стало… Я ж їм допомагала, ремонт оплатила… Невже я заслужила таке ставлення?
Дмитро накричав на мене — мов, він господар у своєму домі, і бачити мене не хоче.
Не знаю, можливо, я перестаралась із допомогою, але ж хотіла як краще. Тепер донька постійно свариться з чоловіком і звинувачує в цьому мене. Плаче в трубку, виливає докори. Виявляється, зять уже й про розлучення заговорив. Мені навіть не дозволяють бачити онуку, навіть по телефону не дають почути її голос.
Я ж жила для них… Що тепер робити? Чому вони мене так ненавидять?