Сьогоднішній запис у щоденнику роблю з важким серцем. Моя донечка Лілея кинулася мені на шию зі сльозами на очах і прошепотіла: «Мамо, я більше ніколи не хочу їхати до бабусі. Не відпускай мене, прошу».
Всього лише три дні діти провели в селі у моїх свекрів, у приватному будинку на Черкащині. Молодшій доньці, Олесі, чотири рочки, а старшій, Лілеї, шість. Свекор так наполягав, щоб ми залишили онуків на кілька днів у них. І лише пізніше я дізналася справжню причину цієї настирливості.
Я, Галина, ніколи не знаходила спільної мови з батьками свого чоловіка. Свекруха не раз давала зрозуміти, що я нібито “не рівня” її синові. Я змирилася з цими колючими словами, але атмосфера в тому домі завжди тиснула на мене. Постійні чвари, докори, образи лунали чи не на кожному кроці. Навіть мій чоловік, Ростислав, після візитів до батьків повертався роздратований і засмучений.
З часом ми стали їздити до свекрів лише на великі свята. Не відмовили й поїздці на день народження свекра, адже дітки давно не бачили дідуся і бабусі.
Святкування минуло напрочуд спокійно. Ніхто не кинув мені жодного гострого слова це дійсно було несподіванкою. Свекор, мабуть, зрадів онукам найбільше та умовив їх лишитися на кілька днів, обіцяючи повезти кататися на снігоході по засніженому лісі.
Дівчатка відразу завагалися та почали прохати мене дозволити побути ще. Я здалася на їхні вмовляння, хоча й знала, що за всі ці роки бабуся з дідусем жодного разу не пригостили дівчаток ані солодким, ані подарунком. До того ж, у мене якраз зявилась нагода нарешті перефарбувати стіни в дитячій щось, що я давно планувала, але не могла зробити з дітьми вдома.
Якби ж тоді я знала, чим усе це закінчиться
Діти повернулися додому зі слізьми та розпачем в очах. Олесю відразу розібрав плач, за нею й Лілея не могла стриматися. Вони не хотіли нічого розповідати, а мені знадобилося чимало часу й терпіння, щоб дізнатись правду.
Дідусь відвіз дівчат кататися на снігоході в зимовому лісі це їм дуже сподобалося. Та проблема спіткала їх удома. Бабуся почала сварити мене, їхню маму, прямо при дітях. Коли Лілея, зачувши кривду, намагалася мене захистити, бабуся схопила її за шию, як непокірного песика, й затягла до клітки для собаки у дворі. Дитина була в домашньому одязі, а на вулиці стояв лютий мороз. Потім і Олесю викинула надвір й зачинила за ними двері.
У той момент дідусь був у гаражі. Почувши крики, вибіг на подвіря й був ошелешений побаченим. Уперше в житті, як він зізнався пізніше, таки врізав по руках своїй дружині. Він дуже попросив дівчаток нічого не розповідати батькам, бо дуже любить їх і боїться більше ніколи не побачити.
Я осмислюю цей досвід і не можу вибачити собі своєї необачності. Вкотре переконуюсь, що ніякі святкові зустрічі не варті дитячих сліз і зламаної віри в доброту рідних.
