— Дівчата, пробачте мене, — говорила вона, голос її тремтів, мов листя під осіннім вітром. — Який ж я скандал влаштувала! Вас звинуватила!
— Де мій плед?! Де він?! — голос Надії Степанівни лунав по всій квартирі, аж старовинні шпалери в передпокої здригалися. — Оленко! Олено Миколаївно! Негайно поверніть мій плед!
— Який ще плед, Надіє Степанівно? — з кухні визирнула сусідка по комуналці, витираючи вологі руки об фартух. — Ви з глузду з’їхали? Який плед?
— Не вдавайтеся! Мій вовняний плед, той самий, що покійна мати мені заповіла! Я чудово знаю, що ви його взяли!
Олена Миколаївна голосно зітхнула й вийшла в коридор, де вже зібралися інші мешканці комунальної квартири. Старий Василь Іванович виглянув із кімнати в домашніх капцях, а молода Марічка з немовлям на руках завмерла біля дверей, прихиляючи дитину.
— Надіє Степанівно, заспокойтеся! — спробував втихомирити пенсіонер. — Який же галас! Дитина вже плаче!
— А мені байдуже на дитину! — скрикнула Надія Степанівна, розмаху
