Дівчина стояла по той бік огорожі. Ніяких сумнівів — вона збиралась стрибнути з моста…
На початку нічного чергування «швидка» привезла молодого чоловіка. Його авто зіткнулося з позашляховиком на перехресті. Після довгої операції пацієнта відвезли до реанімації, а хірург Олеся Михайлівна в ординаторській записувала подробиці вкарту.
— Кава, Олесю Михайлівно. — Досвідчена медсестра Галина Іванівна поставила на стіл глиняну чашку.
— Дякую. Коли пацієнт отямлиться — покличте мене, — не відриваючись від записів, промовила лікарка.
— Відпочиніть, поки є можливість. Поки що тихо.
— Ви ж знаєте — таке початок зміни ні до чого доброго.
Як у воду дивилась. Не встигла допити каву, як привезли наступного. До ранку Олеся вже валилась з ніг і заснула, схиливши голову на папери. Та її одразу ж розбудила Галина Іванівна: пацієнт після аварії прийшов до тями.
Могла б сказати, що її чергування закінчилось, що пацієнта огляне інший лікар… Але встала і пішла до реанімації. Не в її правилах йти додому, не переконавшись, як почувається той, кого вона оперувала.
Під люмінесцентними лампами лінолеум у коридорі блищав, мов водна гладь. Олеся тихо увійшла в палату. Вчора вона його не розгледілаа тепер побачила виснаженого, але привабливого чоловіка, оповитого проводами, з якогоскладною усмішкою, що нагадала їй давню весну та мостовий парапет, за яким колись стояла сама.
