Дівчина доглядала за бабусею сусідки, усі думали, що вона це робить заради спадщини, але помилялися.
Марічка ніколи не мала батька він залишив її маму, коли Марічка була ще зовсім маленькою. Залишилися лише мама та дідусь, які її виховували. Але життя склалося так, що мама захворіла на рак і померла, коли Марічці було десять. Відтоді вона залишилася з дідусем, який став для неї і батьком, і всім світом.
Бабуся ж померла ще до мами тож Марічка з дідусем стали єдиною родиною одне для одного. З часом Марічка подорослішала, почала працювати, але знайшла сили опікуватися дідусем. Востаннє він став зовсім кволим, майже не вставав із ліжка. Марічка відчувала, що його час невдовзі прийде.
Марічко, хочу тебе попросити про послугу.
Яку саме, дідусю?
Памятаєш, у твоєї бабусі була давня подруга Оксана? Вони як сестри були. Ще за життя бабусі Оксана часто до нас заходила, допомагала по господарству, підтримувала. Після її смерті я став навідувати Оксану. Донечко, не залишай її саму. Коли мене не стане, обіцяй, що приглянеш за нею.
Обіцяю, дідусю.
Вже наступного дня мій дідусь помер. Я лишилася сама. Почала ходити до Оксани, допомагати їй з хатою, готувати їжу. Було дивно адже в Оксани були родичі, проте ніхто з них не дбав про неї. Минуло три роки, і коли Оксана відійшла у вічність, до квартири зявилися її родичі.
У день похорону всі вони нишпорили по квартирі було зрозуміло, що шукають грошей. Я ж забрала лише одну світлину і тихо вийшла. А вже наступного дня до моєї оселі під вечір завітала сестра померлої Оксани.
Марічко, маю до тебе розмову.
Що трапилося?
Бачиш, Оксана написала заповіт на твою користь. Хоч ти й не родичка. А ми її кровні, хоч і не доглядала її, бо сама мала багато турбот. Можемо домовитися я тобі віддячу.
Домовились, дякуй.
Чи Марічка забрала те, що залишила їй Оксана? Ні вона передала все на потреби дитячого будинку на Харківщині.
Я зрозумів: добро робити треба щиро, не чекаючи нічого у відповідь. Щедрість душі повертається сторицею у зовсім неочікуваних речах.
