Для мене народь. Ти ж знаєш, у мене не може бути дітей…
Народи дитину, для мене народь. Ти ж знаєш, у мене не може бути дітей…
Перший день занять у виші почався з лекції. Олена довго блукала коридорами, поки не знайшла потрібну аудиторію. Не встигла сісти на крайнє місце, як увійшов викладач. Представився й розповів, чим вони займатимуться протягом року. Наголосив, що питання на екзаменах братимуть саме з лекцій — у підручниках їх не знайти. Радив відвідувати пари зараз, аніж перед сесією шукати відповіді в інтернеті.
Раптом відчинились двері, і в залу увійшла сліпучо гарна дівчина. Дехто захихикав. Викладач миттєво обернувся до неї.
— Ви на лекцію? Як вас звати? — суворо спитав він.
— Ганна Василівна Коваленко, — без жодного смутку бойко відповіла дівчина.
— Ну добре, вперше пробачаю, Ганно Василівно. Наступного разу не запізнюйтесь. Я не пускаю на свої заняття тих, хто не вміє приходити вчасно. — Він подивився на затихлу аудиторію. — Це стосується всіх! Що ми тут обговорювали, повторювати не буду — спитайте у когось із групи. Сідайте. Далі…
Дівчина пройшла до першого ряду, намагаючись не гучко цокати підборами. Олена відсунулася, звільняючи їй місце.
— Привіт. Він тут лякав? — прошепотіла яскрава, немов жар-птиця, студентка.
— Тихо, виженуть, — шикнула на неї Олена.
На перерві вони познайомилися. Галя виявилася з-під Києва. Їздила на навчання щодня електричкою. У перший день не встигла розрахувати час. Олена приїхала з Черкас, жила у гуртожитку.
Ганна — легка, весела, до навчання ставилася несерйозно. Дивувалася, як Олена може сидіти над книгами цілими днями.
— Та яка різниця, буде диплом синій чи червоний. Головне — гарно вийти заміж, влаштувати життя, — казала Галя.
— Я обіцяла мамі добре вчитися. Вона виховувала мене сама. Теж вступила до інституту, закохалася, завагітніла. А хлопець, мій батько, обіцяв одружитися — та так і не одружився. Коли я народилася, мама кинула інститут. Вона боїться, що я повторю її долю. Я знаю, як їй було важко. Хочу, щоб мама мною пишалася, а не плакала.
— Ну-ну. Так і засохнеш над книжками. А коли жити? — не відступала Галя.
— Отримаю диплом — тоді й житиму, — усміхнулася Олена.
Незважаючи на різне ставлення до навчання, дівчата зблизилися. Олена ходила на всі лекції, давала конспекти подрузі. Допомагала Ганні з навчанням, прикривала, коли та прогулювала. А Галя бігала на танці, зустрічалася з хлопцями, ні в чому собі не відмовляла. Багато хто намагався відкрити Олені очі: мовляв, подруга використовує її.
— Ну і що? Дружба рідко буває безкорисливою. Один завжди чимось користується в іншого, — відповідала Олена.
На четвертому курсі Галя закохалася й зовсім забула про навчання. Якби не Олена, її б виключили. На останньому курсі Галя «залетіла».
— Хотіла зробити аборт таємно, але Стас дізнався — так кричав. Одружуюся. Ти будеш свідком. І не заперечуй!
Перед Новим роком відгуляли галасливе весілля, а перед держезамами Галя народила хлопчика. На екзамени приходила з плутаною від втоми мовою. Викладачі з жалю ставили трійки.
Олена отримала червоний диплом і збиралася їхати додому, у Черкаси.
— Ти що? З таким дипломом тобі в Києві всі двері відкриті! Що ти в своїх Черкасах робитимеш? А я як без тебе? Поговорю зі Стасом. У його батька своя фірма — візьме тебе на роботу!
— Мама чекає… — спробувала відмовитися Олена.
— Твоя мама нікуди не дінеться. Вона тільки радітиме за тебе. Заробиш грошей, наберешся досвіду. Після Києва тебе з руками відірвуть! У Стаса є друг, доречі, неодружений. Пам’ятаєш, ти обіцяла після інституту почати жити? Так що не відпущу. Ех, якби не дитина, ми б разом зажигали…
— Не кажи так. Діти швидко ростуть, ще погуляємо. Ти ж мріяла гарно влаштувати життя, чи не так? У тебе сім’я, квартира, добрий чоловік. А дитина — це щастя, — заспокоювала Олена.
Вона залишилася в Києві. Стас справді замовив словечко, і його батько взяв Олену на роботу. Вона знову показала себе з найкращого боку. А ось особисте життя не складалося.
Подруги часто дзвонили, але рідко бачилися. Галя була зайнята дитиною, Олена працювала. Одного разу Галя подзвонила зламаним голосом і попросила приїхати.
— Що сталося? — з порога запитала Олена, помітивши заплакані очі.
— Я вагітна, — пригнічено сказала подруга.
— Уф. А я вже злякалася! Примчала, а вона просто вагітна. Вітаю!
— З чого це ти мене вітаєш? Тільки від памперсів вирвалася, збиралася на роботу виходити — а тепер знову…
— Чому не запобігали? — не розуміла трагедії Олена.
— Як?! Почала пити таблетки — Стас знайшов, такий скандал влаштував. Він у батьків один,А потім, коли Агата підросла, вона зрозуміла, що найважливіше — це не те, хто її народив, а те, хто завжди був поряд і любив її всем серцем.
