У всіх моїх друзів мами охоче допомагають з онуками. Моя ж мама завжди повторює одне й те ж: “Це твоя дитина, я свою вже виростила, досить”. Щоразу доводиться слухати, як вона підкреслює, що догляд за онукою для неї “неможливий”. Доньці пять років, вона вже ходить у садок. Два роки тому, після декрету, я вийшов на роботу я вчитель молодших класів, і, на жаль, рідко можу брати вихідні. В такі моменти так хотілося б, щоб мама була поруч і могла підхопити.
Особливо багато вільного часу в мене взимку: ні на дачу не їжджу, ні городом не займаюсь. Моя мама майже цілими днями вдома: дивиться телевізор, балакає по телефону з подругами і більше нічим не займається. Минулого тижня ми з дружиною водили нашу Ярославу до офтальмолога, і виявилось, що треба лікувати очі. Десять днів слід возити її в клініку, приблизно о девятій ранку, а забирати із садка о першій. Усе поряд садок, клініка, мамина квартира.
Ярослава спокійна, вихована дівчинка. Мама теж це знає добре: не вередує, не галасує, не розкидає речі, їсть усе, що дають. Але мама, здається, ставиться до неї з якоюсь байдужістю чи навіть неприязню. Коли минулої пятниці ми з дружиною змушені були обидва йти на роботу, попросив маму побути з онукою хоч гість день. Це була б велика допомога, але вона відмовила.
Добре, що маємо інших родичів неподалік. Моя бабуся живе у сусідній квартирі і останнім часом майже нічим не переймається, тож логічніше було б попросити її посидіти з Ярославою. Це не забирає особливих коштів, вона поруч і не треба винаймати когось чужого, не доводиться нервувати ні мені, ні дружині.
З того часу, як мама на пенсії, я багато їй допомагаю матеріально. Завжди даю гроші, оплачую комуналку двічі на місяць. Часто, коли з дружиною їдемо на базар чи в магазин, забираємо маму з собою, тоді вона вже купує все за свої гроші. На кожне свято я шукаю мамі красивий і дорогий подарунок. Мама ж сприймає це як належне мовляв, я її син, то маю приносити їй продукти і платити їй за квартиру. Але справедливості я тут не бачу. Невже допомога дітям і онукам для бабусі лише примха?
Виходить, що українські бабусі нічим не зобовязані допомагати своїм дітям, а якщо і допомагають це виключення. Як гадаєте, це правильно? Моя душа болить від того, що я стільки роблю для мами, а вона цього навіть не цінує.
