Для моєї матері догляд за онукою це щось «непродоланне».
Усі мої товариші мають мами, які без проблем доглядають за їх дітьми. А моя мама завжди повторює одне й те ж: «То твоє дитя, я ж свою вже виховала». Моя донечкапятирічна дівчинка, вона ходить у дитячий садок у Києві. Два роки тому, після декретної відпустки, я повернулася до роботи; я вчителька в початкових класах і тому рідко можу взяти вільний день. У таких випадках було б чудово, якби моя мама могла допомогти.
У зимовий час, коли я не маю дачі в Карпатах, у мене багато вільних хвилин. Мама сидить удома, між телевізійними передачами та телефонними розмовами з подругами. Жодних інших справ у неї немає. Минулого тижня ми були у офтальмолога і дізналися, що у нашої онуки Мартини (змінна назва на «Світлана») проблеми зі зором. Я подзвонила мамі й сказала, що треба везти Світлану в клініку на десять днів. Ми забираємо її з садка о 13годині і відвозимо вранці. Усе розташовано поруч: садок, клініка, будинок мами.
Моя донечка вихована, і мама це знає. Вона не свариться, не шумить, не робить безладів, їсть те, що їй подають. Проте в її серці живе сильна протилежність цьому. Одного дня я потребувала допомоги, бо і я, і мій чоловік мусили йти на роботу.
Було б чудово, якби мама приїхала й кілька днів підтримала нас, проте вона не в змозі. На щастя, у нас є родичі неподалік, готові підхопити. Бабуся живе по сусідству і, здається, останнім часом нічого не робить, тож могла б доглядати за малечею, доки ми працюємо. Це нічого не коштує вона живе поруч, і це справді зняло б з нас частину стресу.
Відтоді, як мама вийшла на пенсію, я підтримую її фінансово. Я щомісяця два рази в гривнях сплачу за її квартиру, і коли ми з чоловіком йдемо в магазин, мама йде з нами і сама оплачує покупки. У кожне свято я купую мамі дорогі подарунки. А вона сприймає всю цю допомогу як даність, вважаючи, що це мій обовязок годувати її, сплачувати оренду, бо я її донька. Я цього не розумію! Моє дитя це моя турбота, а не тягар, який треба розвантажувати.
Здається, бабусі не зобовязані допомагати своїм дітям, і все ж вони це роблять. Чи правильно так вважати? Мене це дуже болить я докладаю всіх зусиль до мами, а вона не цінує цього. У цьому дивному сні, де час текучий, а простори сплітаються, я шукаю відповідь, що прихована між крилами ночі і шепотом вітру над Дніпром.
