Приїхала подруга з дитинства. Вона ніколи не мала дітей. Вона свідомо вирішила не народжувати, хотіла жити для себе.
Сьогодні я зустрілася зі своєю дитячою подругою. Їй 60, як і мені. Після закінчення університету, вона відразу зібрала речі й поїхала із нашого містечка. Ми писали одне одній листи, але це швидко припинилося.
Лише з розповідей спільних знайомих я дізналася, що подруга живе мандрівним життям, не затримується на одному місці, часто змінює чоловіків. У пятдесят у неї вже був третій чоловік, але і з цим вона розійшлася. Дітей вона так і не мала. Я довго не розуміла, чому саме так зазвичай, жінка все одно народжує, навіть якщо з чоловіками не склалося. А так хоч би діти є, потім онуки, є про кого піклуватися.
Ось зараз вона приїхала у наше невеличке містечко, щоб продати останню нерухомість. Колись вона здавала квартиру в оренду.
Ми сіли поспілкуватися. Я розповідала про своє життя, вона про своє. Я спитала:
Соломіє, чому ти так вирішила? Чому не захотіла мати дітей? Хоч би для себе, щоб у старості хтось передав склянку води
Вона розсміялася мені в обличчя й відповіла:
Яку воду? Думаєш, твої діти принесуть тобі щось? Діти не доглядають за літніми батьками. Краще усе життя збирати гроші й найняти гарну доглядальницю, ніж просити й обтяжувати дітей.
Я не народжувала тому, що не хотіла. Я не маю бажання все життя когось няньчити, турбуватися, думати про заробіток на когось іншого. Вирішила присвятити життя лише собі: подорожувати, пізнавати світ, заробляти гривні для власного задоволення. А чоловіки йшли від мене тільки через мої переконання щодо дітей.
І зараз я мешкаю для себе. Я не маю клопоту з онуками, не відкладаю пенсію, щоб утримувати дітей, які не вміють самі себе забезпечити.
Я ні про що не шкодую. Навпаки мені навіть шкода тих, хто народив багато дітей, а тепер залишився самотній, ще й звинувачує дітей у тому, що вони поїхали за кордон чи просто забули. У мене таких проблем немає.
Ось так я на це дивлюсь.
Я вислухала Соломію й зрозуміла, що вона має рацію. Навіщо народжувати й жертвувати собою, якщо цього не хочеш? Навіщо сподіватися, що в старості діти обовязково допоможутьМи ще довго сиділи на лавці, поглинаючи вечірні сутінки. Кожна з нас мала свої істини і в цьому була своя дивовижна гармонія. Доки над головами тихо шуміли липи, я зрозуміла: сенс життя не в дітях чи подорожах, не у правильних чи неправильних виборах. Він у тому, щоб бути чесною перед собою й не боятися своїх рішень.
Коли ми прощалися, Соломія махнула рукою, лукаво всміхнувшись:
Не забувай, життя це твоя найкраща пригода. Тільки обирай дорогу сама.
Я дивилася їй услід, і раптом відчула не порожнечу, а легкість. У кожної з нас своя осінь, свої плоди і своє щастя. І поки ми ще можемо зустрітись, посміятись і згадати дитинство, все ще добре.
