31 грудня, вечір.
Сьогодні сталося щось, що змусило мене задуматися про людську доброту та чорствість.
Віктор Степанович і Марія Миколаївна ще не раз пошкодували, що продали свій хатінку в селі та переїхали до сина у Київ. Там, хоч і важко було, але вони були господарями. А тут?
Вони боялися навіть чай поставити невістка Оксана кричала за кожен шелест. Єдиний, хто їх любив, онук Іванко. Красень, дорослий уже хлопець, але з дитинства привязаний до бабусі з дідом.
Якось перед Новим роком він привіз їм подарунки теплі шкарпетки та рукавиці, бабусі з вишивкою. Марія Миколаївна аж заплакала:
Такі дорогі
Ні, бабусю, це недорого, сміявся Іванко.
Він поцілував її руки вони завжди пахли яблуками та хлібом.
Протримайтеся тут без мене пару днів, поїду з друзями, а потім повернуся.
Гаразд, рідний, кивнула бабуся.
А ввечері почули, як Оксана кричить на чоловіка:
Гості приїдуть! Що я скажу? Що в нас старики сидять? Виведи їх кудись!
Син Юрко пробував щось буркнути, але вона й слухати не хотіла.
За годину він увійшов до кімнати:
Мамо, тату, вам треба піти. Гості будуть
Куди ж ми підемо? спитала Марія.
Хіба я знаю? Може, до тієї сусідки, що в селі кликала
Вони мовчки зібрали речі, вдягли подарунки онука та вийшли.
Надворі пізня зима, сніг. Зайшли в кафе, випили чаю. Потім сіли в альтанці в парку бодай вітром не віє.
Раптом до них підбіг пес веселий, пухнастий.
Боня, де ти? почувся дівочий голос.
Дівчина підійшла, здивовано подивилася:
Ви давно тут? Чому додому не йдете?
Некуди, зітхнув Віктор.
То йдемо до мене! сказала вона рішуче.
В її квартирі пахло варениками. На ялинці блимали вогники. Вранці вона не відпустила їх:
Залишайтесь!
А тим часом Іванко, повернувшись, не знайшов бабусю з дідом.
Де вони?! закричав він на батьків.
Пішли. Нам же гості
Соромно не їм, а вам!
Він вибіг на вулицю, бігав, розпитував. І раптом побачив ту саму дівчину на її руках були бабусині рукавиці.
Звідки вони у вас?!
Дівчина, Наталка, усміхнулася:
Ти Іванко? Ходімо.
Вони прийшли до неї. З кухні пахло млинцями. Бабуся кинулася до онука.
Тепер у Наталкиній хаті завжди повно людей. Іванко часто там. А Боня спить, де захоче.
Доброта дивна річ. Іноді варто просто зупинитися, запитати: «Як справи?»
Бо колись і до тебе таке повернеться.
Іноді зовсім невідомою людиною.
