З дзеркала на Ганну дивилася красива тридцятипятирічна жінка з тужливими очима. Вона й досі не розуміла, чого хочуть сучасні чоловіки. Шкода, що тому не вчать у Львівському університеті. Навіщо ж вона отримувала червоний диплом?
Ганна з дитинства мріяла про сімю, люблячого чоловіка та дітей а найкраще трьох. Перед очима завжди стояв образ її батьків ідеальної родини. Вона поспішала вийти заміж, ніби боялася втратити своє щастя.
Зі своїм чоловіком Віктором вона познайомилася ще на першому курсі. Високий, спортивний, розумний він одразу притягував увагу дівчат і був душею будь-якої компанії. Познайомилися на студентській вечірці. Віктор приїхав на навчання до Львова з Тернополя, а Ганна жила з батьками у Залізничному районі.
Через пів року Віктор освідчився. Вона відразу погодилася. Після закінчення університету вони одружились. Чоловік здавався ідеальним уважний, турботливий, завжди з посмішкою. Віктор влаштувався інженером на “Нафтогаз України”, а Ганна спеціалісткою в банки.
Минуло пів року після весілля, коли Ганна дізналася, що вагітна. Віктор, однак, не зрадів.
Ганно, як це сталося? Ти ж казала, все під контролем?
Я й сама не знаю, як так вийшло… щиро відповіла вона, розгубившись від різкого тону чоловіка. Але це ж не так важливо! Ми ж і так хотіли дитину. Раз Бог дав значить, доля.
Не вигадуй дурниць! Яка доля? Це необережність. Ми лише почали працювати. Зараз не час пелюшки прати, карєру треба будувати.
Ганна ледве стримувала сльози. Вона навіть не могла уявити такої реакції.
Ганнусю, вже мякше сказав Віктор, обійнявши її. Може, ми ну… зачекаємо ще трохи? Встигнемо…
Вона вражено подивилася на нього.
Тільки не думай! Не подобається? Я не змушую. Вирішуй сам.
Ганна вискочила з квартири і довго блукала старими львівськими вулицями, намагаючись осмислити те, що сталося. Її мрії про велику щасливу родину розбивалися на друзки.
Вони з Віктором кілька днів не розмовляли. Зрештою, чоловік прийшов до тями, вибачився й сказав, що все обміркував і радий, що стане батьком. Щастю Ганни не було меж. Через вісім місяців у них народився син, Антін.
Материнство стало для Ганни насолодою. Вона з радістю доглядала дитину, підтримувала лад у квартирі, тішила чоловіка борщами й варениками. Коли синові виповнилося три роки й вона повернулася на роботу, Антіна віддала до садочка.
Молода мама летіла на крилах щастя. Їй здавалося, що вона найщасливіша у світі. Це підтверджували й численні друзі родини. Віктор і Ганна часто збирали вдома компанії університетських друзів із сімями, накривали стіл, голосно сміялися.
Того вечора, готуючи чай на кухні, Ганна випадково підслухала розмову чоловіка з друзями.
Ну ти, Вітько, щасливчик! Дружина в тебе красуня, розумна, працює, дома все блищить, а вареники пальчики оближеш.
Ага, підтакнув інший. Моя тільки й робить, що гроші просить та бурчить постійно.
Ну я ж і сам непоганий, чого ж дивуватися, що й дружина мені така гарна дісталася, пожартував Віктор.
Друзі весело засміялися. А от їхні дружини мали протилежну думку й часто ділилися нею з Ганною за чашкою узвару на кухні.
