Уяви собі, знову Валентина привела мені на вихідні онуку, із сумом розповідала мені сусідка Катерина на сходах нашого будинку в Києві. Ніяк не можу нагодувати ту дівчинку, хоч цілий день намагаюсь! Каже: “Мама мені сказала, що справжні принцеси їдять мало!” З’їла дві ложки, й дивись зелена вся, аж крізь шкіру світись стала
Катерина свою невістку, Орисю, не злюбила ще від самого початку. А все тому, що та була старша за її сина Петра на цілих сім років, а Петро ще ледь зі школи вийшов, несміливий хлопець.
Він до неї жінок і не бачив ще! з обуренням казала Катерина. Звабила вона його своїм досвідом, і кінець! Він же захопився нею що й казати.
Орися була надзвичайно красива, яскрава. Слідкувала за собою, вправно одягалася, робила успішну кар’єру. Чому Петро запав на неї зрозуміло, чоловіки ж очима люблять! Тут було на що подивитися.
Вона харчувалась правильно і доньку навчала тієї самої дисципліни: їсти помірковано, не переїдати, піклуватися про здоров’я.
Минуло лише кілька місяців їхнього знайомства Орися завагітніла. То чи то на зло свекрусі, яка усіма силами намагалася зруйнувати їхні стосунки, чи просто так склалося не так уже й важливо. Петро твердо вирішив одружитися, хоч тільки-но досяг вісімнадцяти. Його обраниці вже було двадцять пять.
Після атестата Петро подався до політеху. Вчився і підробляв: жили окремо, і йому доводилося утримувати нову сімю. Спершу знімали квартиру, потім купили малесеньку кімнату у гуртожитку.
Вони були щасливі, але свекруха Катерина не здавалась: докоряла Орисі за все на світі що борщ переварений, що чоловіка не так одягла, що доньку не туди повела. В очах Катерини самі недоліки.
Орися майже припинила спілкуватися із свекрухою. Сама возила доньку й у садок, і на гімнастику, і в шаховий гурток, ледве встигала й з роботи бігти, й у спортзал, і на манікюр, і до перукарки. Дома її майже ніколи не було.
Петро повертався вдома порожньо, донька на гуртках, дружина або разом із нею, або зайнята своїми справами.
В одному з таких вечорів постукала сусідка Маряна вдова тридцяти восьми років із двома підлітками. На загальній кухні гуртожитку текла вода, просила, аби Петро полагодив.
У Петра руки до всього росли, швидко перекрив воду, підкрутив кран. Поки чаклував, Маряна варила вечерю вермішель із котлетами. Запросила й Петра поїсти із вдячності. А він охоче погодився Орися смажити котлети не мала ні часу, ні бажання, й узагалі домашня їжа в них була рідкістю.
Відтоді Маряна часто кликала Петра на обід поки дружини й доньки не було, коротали вечори за розмовами й пиріжками, варениками, українськими смаколиками. Між ними пробігла іскра й у якийсь момент вони вже не уявляли, як жити без тепла таких вечорів.
Але гуртожиток не квартира, тут усе на видноті, язики швидкі… Якась сусідка донесла Орисі, що її чоловік ходить не до книжок у гості.
Скандал здійнявся на весь поверх. Орисю гордість взяла виставила Петра за двері, речі висипала просто в коридор.
Батьків далеко, та й пізно вже. Де ночувати? Звісно, у Маряни та з радістю впустила.
Їхній доньці було тоді 6 років. Петру 25, Орисі 32, Маряні 39.
Коли Катерина дізналася про скандал і розрив із Орисею раділа. Вважала це перемогою. Але щойно довідалась, що Петро перебрався до жінки ще старшої за Орисю аж на чотирнадцять років раптом замовкла, ні слова…
Дивно: стільки років гризла Орисю за “старість”, а тут тиша. Мабуть, осмислила свою поразку.
Ця історія про розлучення трапилася багато років тому, ще десь пятнадцять; відтоді Петро й Маряна разом, хоч спільних дітей не мають, але живуть нерозлийвода. Йому зараз сорок, їй пятдесят чотири. Катерина їх зустрічає в себе вдома ні ремствувань, ні скандалів, суцільна згода й спокій. Я бачу: Петро по-справжньому щасливий.
А як ви гадаєте чи можливе справжнє щастя, якщо жінка старша?
