Знову мені вчора невістка онучку на вихідні привела, зітхала мені сусідка Галина Миколаївна, зустрівшись у підїзді. Ніяк ту дитину нагодувати не можу! Мама казала, що принцеси багато не їдять! каже, дві ложки зїла й досить! Аж прозора стала худюща, зелена аж крізь неї світ видно!
Галина Миколаївна не сприйняла дружину свого сина зі самого початку. Юлія була старша за Остапа аж на сім років. А хлопчина ще й ледь закінчив одинадцятий клас, вус не прокинувся навіть.
Та він же до неї жінок не знав! обурювалась Галина Миколаївна подругам. Вона його заманила, бо досвід мала! Що тут дивуватись Очарувала хлопця, та й годі.
А Юлія справді яскрава, наче зі сторінок модного журналу: слідкувала за собою, сучасно вдягалась, мала гарну роботу піднімалась щаблями в банку, завжди впевнена в собі. Я нічого дивного не бачила у тому, що Остап втратив від неї голову що не кажи, а чоловіки люблять очима.
Юлія харчувалась помірковано, тримала форму. Й доньці своїй прищеплювала ті ж звички: не переїдати, берегти здоровя.
А після кількох місяців зустрічей Юлія повідомила: чекає дитину. Чи то на зло майбутній свекрусі, чи то так хотілось заміж, а може, й випадково хто знає. Однак Остап твердо вирішив одружитись, попри вісімнадцятирічний вік. Юлії тоді було двадцять пять.
Отримавши атестат, Остап вступив до технікуму. Паралельно працював він з Юлією відразу зїхали окремо, житло орендували, потім придбали маленьку кімнату в гуртожитку за кілька тисяч гривень, економили на всьому.
Вони справді були щасливі, але свекруха не зупинялася: то борщ не такий, то сорочка не випрасувана, то дитина вдягнена не по сезону, то ще щось. У Юлії, на думку Галини Миколаївни, лише недоліки, жодної чесноти. І сина весь час налаштовувала.
Юлія, звісно, ухилялась від спілкування зі свекрухою: сама водила доньку до садочка, потім на гімнастику, далі в шаховий клуб… А ще ж треба зайти до спортзалу, до майстра на манікюр, стригтись вдома стала бувати всерідко.
Остап повертався додому тиша: доньці заняття, дружина або разом з дочкою, або на своїх заходах.
І тут одного дня на кухні гуртожитку звернулась сусідка Лілія, тридцятидевятирічна вчителька, яка залишилась вдівцем з двома дорослішими дітьми. Потік кран, вона попросила Остапа допомогти, поки воду не затопило нижче.
Руки у хлопця з правильного місця миттю все полагодив. Поки Остап чаклував над краном, Лілія на плиті смажила деруни та варила борщ. Отримавши допомогу, запросила сусіда до столу той гідно оцінив домашню кухню: Юлія давно вже не готувала щось подібне вічна гонитва часу на це бракувало.
Відтоді Лілія часто кликала Остапа на вечерю поки його рідні були зайняті, вони довго сиділи на кухні, балакаючи за варениками і пирогами. Якось між ними пробігла іскра, і зовсім непомітно спільні вечори стали тим місцем, без якого вони не уявляли щодення.
У гуртожитку хтось завжди щось бачить чи підслухає. Не минуло й місяця, як до Юлії долетіло Остап зачастив до сусідки, і навряд чи з книжками.
Скандал розгорівся гучний, крізь тонкі стіни малого гуртожитку лунали голоси. Юлія, горда, як справжня українка, не стерпіла, швидко зібрала речі чоловіка, кинула у коридор і прогнала.
Йти Остапу було нікуди. В батьків пізня година, тож подавсь до Лілії. Та прийняла з розкритими обіймами.
На той час їхній донечці було шість, Остапові двадцять пять, Юлії тридцять два, а Лілії тридцять девять.
Галина Миколаївна, побачивши, що Остап остаточно залишив Юлію, спершу раділа. Але коли дізналась, що пішов син до ще старшої жінки, у якої вже двоє майже дорослих дітей, принишкла.
Я не могла впізнати Галину Миколаївну: багато років точила Юлію за “великий вік”, а з Лілією раптом погоджується на все? Може, прийшло розуміння власної поразки?
Життя пішло, роки минули. Вже майже пятнадцять літ Остап з Лілією живуть разом дітей своїх не мають. Але дивлюсь любов між ними така справжня, щира, родина дружна. Остапові вже сорок, Лілії пятдесят чотири. Галина Миколаївна тепер лише спокійно приймає їх обох у хаті, все мирно і лагідно. Бачу очима матері Остап справді щасливий.
А ви як гадаєте, чи можливе справжнє щастя, коли жінка старша за чоловіка?..
