Кричала я на чоловіка, що живе в моїй квартирі. Та одного вихідного він мовчки зібрав речі й поїхав.
Нещодавно ми з родиною були в селі й там почули цікаву історію. Ось вона. Жила собі Ганна, колишня дружина Остапа. Разом вони прожили понад двадцять літ. Я не знаю всіх тонкощів їхнього буття, а лиш те, що місцеві люди переказували.
Після весілля батьки Ганни подарували молодій парі квартиру в Києві. Тоді Остап працював столяром на меблевій фабриці, а Ганна в адміністрації районної ради. Зарплати були непогані, на все вистачало. Остап мав золоті руки, у домі все лагодив сам.
У родині було лише одне дитя син на імя Марко. Характер у хлопця був не найкращий впертий, зарозумілий і примхливий. Мати завжди йому потурала, а батько намагався поставити обмеження. Через це батьки постійно сварилися. Остап хотів, щоб син виріс самостійною й відповідальною людиною.
Ще коли Марко був малим, Остап старався залучити його до будь-якої праці. Казав, що кожен повинен уміти працювати руками й вирішувати повсякденні справи бодай навіть полагодити розетку чи підремонтувати двері. Спочатку Марко проявляв цікавість, але невдовзі все йому набридло.
А Ганна виховувала сина інакше. Вона вважала, що не треба перетруждатися, а фізична праця не для нього. Весь час щось дороге купувала йому, пестила, захищала від усього. Дійшло до того, що Марко звик все отримувати просто так і став ледачим.
Чвари між подружжям лише загострювались. І ось Марко закінчив школу й вступив до вишу. Батьки платили за навчання (тисячі гривень), але хлопець не мав жодного інтересу до науки й ледве складав іспити.
Що з нашого сина виросте? роздратовано казав Остап. Він взагалі нічого не хоче! За нього вже все зроблено, може, ти й підробіток йому знайдеш? Нехай сидить на твоєму забезпеченні! Так простіше!
Чому ж тільки я? Він і твій син! обурювалась Ганна.
Уже не дитина! Через кілька місяців йому вісімнадцять! Це дорослий чоловік хай сам іде своєю дорогою. Я просив тебе, щоб виховали з нього чоловіка, а ти не слухала. Кого ми, зрештою, виховали?
Як ти можеш бути задоволеним життям? Стільки років живеш у моїй квартирі! А власної так і не купив! О, маєш престижну роботу, а все права качаєш! Звідки тобі знати, як сина виховувати?
Ми отримали квартиру в подарунок на весілля! Я відчував, що це наш дім, я теж вкладав у нього сили. Не кожному так щастить на житло. А ти мені такі речі кажеш? спокійно відповідав Остап.
Ганна зітхнула й пішла, зачинивши за собою двері. Після тієї сварки стосунки остаточно зіпсувались. Марко поділяв точку зору матері, навіть не відповідав, коли батько щось просив допомогти завжди були якісь справи. Остап зрозумів: його більше не потребують.
Одного ранку він чемно зібрав речі й вирушив у село на Полтавщині. Виявилось, усе життя збирав гроші хотів старість зустріти біля води, у тиші, поряд із Ганною. Втім, вона не захотіла цього спокою. За кілька місяців він власноруч добудував собі хату. Згодом познайомився з жінкою вдовою Оленою. З нею Остап живе вже два роки, разом ведуть господарство.
Що ж роблять Ганна з Марком? Вони жодного разу не зателефонували Остапу, навіть не привітали з днем народження. Таке вже воно життя…
Озираючись на цю історію, ми розуміємо: справжнє щастя не вимірюється оселею чи грішми, а стосунками, підтримкою та щирими вчинками. Бережімо одне одного та вчімося дякувати за те, що маємо.
