**Щоденник**
До своїх тридцяти років Тарас мав за плечима десять років служби в гарячих точках, двічі був поранений, але Бог його берег. Після другого серйозного поранення довго лікувався в госпіталі та змушений був повернутися до рідного села.
Село за ці роки змінилося, як і люди. Всі його однокласники одружилися, але одного разу Тарас побачив Софію ледь пригадав її. Коли йшов у армію, вона була ще дівчинкою років тринадцяти. Тепер їй було двадцять пять, і вона стала справжньою красунєю. Щоправда, ще не вийшла заміж. Не зустрічався їй хлопець, за якого варто було б вийти, а просто так сімю заводити не хотілося.
Тарас широкоплечий, кремезний, з гострим почуттям справедливості, впевнений у собі не зміг пройти повз Софію.
Невже ти мене чекала й досі не вийшла заміж? з усмішкою спитав він, дивлячись на красуню.
Можливо, відповіла вона, трохи зніяковівши, а серце несподівано затріпотіло.
З того часу вони почали зустрічатися. Була пізня осінь, вони йшли узліссям, а під ногами шелестіли опале листя.
Тарасю, але мій батько не дозволить нам одружитися, сумно говорила Софія, він уже двічі робив їй пропозицію. Ти ж знаєш мого батька.
Ну і що він мені зробить? Не боюся я твого батька, твердо сказав Тарас. Якщо покалічить сяде, тоді й не заважатиме.
Ой, Тарасю, ну що ти кажеш! Ти просто не знаєш мого батька. Він занадто жорстокий, і все у нього схоплено.
Дмитро Петрович був у селі найвпливовішим. Колись починав як підприємець, а тепер ходили чутки про його звязки з криміналом. Він був кремезним, з пивним животом, холодним нахабним поглядом і неймовірно жорстоким. Ще в молодості побудував у селі дві ферми, розводив корів і свиней. На нього працювала більшість села. Усі йому посміхалися, майже в ноги кланялися. А він уявляв себе богом.
Мій батько не дозволить нам весілля, казала Софія, тим більше він хоче, щоб я вийшла заміж за сина його друга з райцентру. Хоч я того товстуна й горілчаника Віталія терпіти не можу, гидкий тип, тільки й знає, що пиво хлистати. І сто разів вже казала про це батькові.
Софіє, ми наче в камяному віці живемо. Хто зараз може змусити вийти заміж за нелюба? здивувався Тарас.
Він так сильно кохав Софію у ній йому подобалось усе: від ніжного погляду до запального характеру. А вона теж не уявляла життя без нього.
Йдемо, рішуче взяв він її за руку, пришвидшивши крок.
Куди? вона вже здогадувалася, але не могла його зупинити.
У дворі великого будинку Дмитро Петрович якраз розмовляв із молодшим братом Олександром, який жив у нього у флігелі та завжди був на підхваті.
Дмитре Петровичу, ми з Софією хочемо одружитися, вистромив Тарас. Прошу руки вашої доньки.
Мати Софії стояла на ґанку, прикривши рот рукою, і з переляком дивилася на свого жорстокого чоловіка-тирана їй теж діставалося від нього.
Батько Софії розлютився від такої впевненості Тараса і нахабно проймав його поглядом, але той теж дивився йому прямо в очі. Батько не розумів, звідки у цього хлопця така сміливість, щоб заявляти таке.
Геть звідси! грізно сказав Дмитро Петрович. Знайшовся тут клоун контужений. Про що ти думав, ідучи сюди? Моя донька ніколи за тебе не вийде. Забудь сюди дорогу. Ось ще вояка знайшовся.
Ми все одно одружимося, впевнено відповів Тарас.
У селі Тараса всі поважали, а батькові Софії було незрозуміло, що таке воювати. Для нього в житті гроші це все. Тарасу стало болісно. Він стиснув кулаки, але між ними встав брат Олександр. Розумів, що ці двоє не поступляться.
Поки Олександр випроваджував Тараса з двору, батько загнав доньку в будинок, немов десятирічну дівчинку. Дмитро Петрович нік
