Отака доля: подорож до рідного дому
Морозного грудневого ранку Наталка та її чоловік Тарас вирушили до невеличкого містечка Вересня, щоб навідати батьків Наталки. Сніг скрипів під ногами, а небо, затягнуте сірими хмарами, обіцяло заметіль. Попереду чекала довга дорога, повна тривог і несподіванок. Батьки вже нетерпляче чекали, і коли авто зупинилося біля знайомої хати, їх зустріли теплі обійми та радісні вигуки. Разом вони зайшли в затишний дім, де на столі вже парували гарячі страви. У хаті пахло свіжим паляничним хлібом, а в печі потріскували дрова, створюючи атмосферу затишку.
Батько Наталки, Василь Григорович, відвів Тараса у вітальню, щоб обговорити «чоловічі справи» — політику, авто та рибалку. Наталка ж із матір’ю, Ганною Василівною, лишилися на кухні, де за чашкою чаю заговорили про найпотаємніше. Мати хвилювалася: чому молоді досі не думають про дітей? Наталка, посміхнувшись, заспокоювала:
— Усе буде, мамо, не клопочись. Ще рік, і ми це вирішимо.
Але в її голосі відчувався сумнів, а в серці — незрозумілий тягар. Ніч укрила хату, за вікном завивав вітер, натякаючи на майбутню хуртовину. Наталка притулилася до Тараса, і його обійми були такі ж ніжні, як у перші роки їхнього кохання. Вона засинала, відчуваючи себе у безпеці, але глибоко всередині ріс передчуття біди.
Ранком їх розбудив аромат свіжої кави та рум’яних млинців. Наталка вмилася крижаною водою, зітхнула глибоко й підійшла до чоловіка. Тарас, терплячи плече, раптом скрикнув від болю. Його обличчя перекосили судоми, а Наталку охопив жах: щось було не так.
— Знову це плече, — прошепотів він, намагаючись посміхнутись. — Пройде, як завжди.
Ганна Василівна, почувши це, принесла додому мазь та теплий шарф. Вправно перев’язала зятя, примовляючи, що все буде добре. Але Наталка бачила, як він кривиться, і серце їй стиснулося від страху.
— Наталко, схоже, тобі доведеться вести, — тихо сказав Тарас, коли вони залишилися наодинці.
Вона кивнула, хоч всередині все протестувало. Дорога додому буде важкою, а після ночі це лякало ще більше. Та відступати було нікуди.
Той рік став випробуванням для Наталки й Тараса. На Новий рік вони не змогли бути з батьками: Тарас наполіг на важливій зустрічі з діловими партнерами, які могли відкрити нові можливості для його справи. Наталка, хоч і розуміла необхідність, не могла позбутися провини перед батьками. Вони вирішили завітати за два тижні до свята, привезти подарунки — новий смартфон для батька й теплі чоботи для матері, а також фрукти, вино та солодощі. Усе, як то кажуть, «на рідний лад».
Та настрій зіпсувала несподівана звістка. Напередодні поїздки Наталка дізналася, що померла її колега Оксана, з якою вони працювали більше десяти років. Сльози котилися по щоках, а серце розривалося від болю. Тарас обняв дружину, намагаючись втішити, але вона знала: життя крихке, і ця думка не давала спокою.
Ніч перед поїздкою була неспокійною. Наталці снилися кошмари, але вранці вона не могла їх пригадати. Лише важкість у грудях нагадувала про тривогу. Вона нічого не сказала чоловікові, щоб не засмучувати його, і вони виїхали на світанку.
Небо було чистІ ось через рік, коли вони вже тримали на руках свою маленьку доньку, Наталка згадала ту бурхливу дорогу й зрозуміла — іноді життя дарує нам випробування, аби приготувати до найбільшого щастя.
