Будемо жити один для одного
Після смерті мами, Ігор трохи оговтався. Мама останнім часом лежала у лікарні, там і померла. До того жила у себе вдома, і вони з дружиною Вірою доглядали за нею по черзі. Їхні будинки стоять поруч хоч Ігор і пропонував мамі переїхати до них, вона категорично відмовилася.
Синку, тут помер твій батько, і я тут помру. Мені так спокійніше, плакала мати, а Ігор не мав серця її переконувати.
Відверто сказати, їм із Вірою було б легше, аби мати жила у них, але з іншого боку, доньці вже тринадцять, не хотілося на її очах, щоб бабуся згасала. Ігор працює позмінно на заводі, Віра вчителька в молодших класах. Тому мама була завжди під наглядом, вони навіть по черзі ночували в її хаті.
Мамо, а бабуся скоро помре? питала Квітослава. Шкода її, вона у нас така добра.
Не знаю, доню, але колись це станеться, таке життя, відповідала Віра.
Стан бабусі погіршився, і її забрали у лікарню. В Ігоря була рідна сестра, Марислава, на три роки молодша, у неї син Антошко, якого найчастіше доглядала бабуся чи Віра, а сама Марислава кудись весь час їздила у відрядження, як казала. З чоловіком розлучена вже давно, за матірю доглядати не хотіла, бо знала брат з дружиною все роблять. Марислава була повною протилежністю брата різка, черства, сварлива.
Через три дні мами не стало вона померла у лікарні. Після похорону вирішили продати її хату: мусить хтось дивитись за нею, а інакше будинок швидко занепаде. Мама ще за життя відписала хату синові, бо з донькою стосунків не було. Марислава про це знала через це й з матірю не спілкувалася.
Але після продажу хати Віра вмовила Ігоря:
Коли отримаєш гроші, поділи порівну з Мариславою.
Віро, у Мариси своя квартира, чоловік після розлучення їй усе залишив, а сам пішов ні з чим, вона ці гроші просто витратить даремно.
І що з того, Ігорю? Головне щоб совість була чиста, а то вона ж тебе по всьому місту обмовлятиме, і мене також.
Ігор погодився і віддав половину отриманих за хатину гривень сестрі. А вона, замість подяки, сказала лиш:
І це все? Де ще гроші?
Минув час. Квітославі вже пятнадцять, і в сімї знову біда: Віра тяжко захворіла й злягла. Ще раніше вона недобре почувалася, списувала все на втому, бо з дітьми в школі важко. Аж поки не знепритомніла просто у дворі. Її захоплено забрали до лікарні, після оглядів виявили підступна хвороба, та й пізно.
Може, можна ще якось допомогти дружині? питав Ігор у лікаря. Але той лиш розвів руками.
Ми робимо все можливе, та вона надто пізно потрапила в лікарню верніше, навіть сама не зверталася. Ви що, не бачили, яка вона хвора?
Та як не бачив… Наполягав, щоб звернулася, але Віра весь час думає про інших, про себе ніколи, зітхав Ігор.
Скоро Віру виписали додому вже не вставала. Вони з донькою доглядали за нею, але хвороба стрімко забирала сили Віри. Ігор колов їй уколи, навіть узяв відпустку, щоб бути поруч. Але відпустка скінчилась, довелось вертатися на роботу. Квітослава після школи поралася по дому, годувала маму, іноді й мила, дуже втомлювалася.
Якось прийшла Марислава:
Ігорю, у мене пральна машина зламалась, подивись, ти ж розумієшся.
Гаразд, зайду, пообіцяв він, і наступного дня відремонтував їй машинку після роботи.
Провівши сестру до дверей, попросив:
Хоч інколи приходь до нас, щоб Квітослава не сиділа сама з Вірою. Їй пятнадцять, вона дуже стомлюється і фізично, і морально, поки я на зміні. Дорослому важко витримати таке, а вона дитина. Їй навіть ночами чергувати біля матері доводиться, коли я в нічній зміні. Віра ж тобі не чужа: Антошку твого майже до десяти років виростила і квартиру тобі відстояла, коли твій чоловік хотів ділити її.
Ой, згадай ще старе, відмахнулась Марислава. Антошкові вже сімнадцять, заміж я раніше за тебе вийшла. Допомагала твоя Віра мені з сином я ж по відрядженнях їздила. Але ж я їй за це золоту каблучку подарувала.
Та ти ж знаєш, Віра тобі одразу ж повернула ту каблучку, а ти радісно назад забрала.
Раз не треба забрала! Та хіба можна порівнювати: за здоровою дитиною дивитись чи біля вмираючої сидіти? Ні, дякую, не хочу! різко кинула сестра й навіть не подякувала за ремонт.
Від слів Марислави Ігор уже не просто образився, він сказав:
Більше до мене не звертайся. Ти безсердечна і зла.
Більше сестру не згадував. Віра згасала швидко. Того дня Квітослава побачила у вікно тата, що повертається з роботи, й вибігла йому назустріч.
Тату, татусю, мамі зовсім зле, вона не їсть, відвернулась до стіни й нічого не говорить. Я їй хотіла ліки дати, води але
Нічого, доню, ми впораємося, ми обовязково впораємося, заспокоїв Ігор.
Але тієї ж ночі Віра померла. Вони обидва плакали залишилися удвох. Почасти Ігор відчув полегшення: Віра вже не страждає, і доньці не доводиться бачити її муки. Він дуже любив Віру, але ця підступна недуга забрала її в нього і Квітослави, вибрала з них всі сили.
Після похорону стало зовсім зле. Не вистачає її погляду, її сміху і турботи, спогади не відпускають. Як же не вистачає її, але її більше не буде. Квітослава, хоч сама дуже сумує, намагається підтримувати батька.
Тату, ми з тобою зробили все можливе. Те, що мами вже нема, треба прийняти їй там краще: вона не мучиться. Ми з тобою звикнемо. Головне ми маємо один одного.
Доню, яка ж ти доросла, зовсім як велика вже, дивується Ігор. Нещастя з мамою змусило тебе подорослішати.
Квітослава хвилюється за батька, старається більше з ним бути. Ігор також після роботи поспішає додому до доньки. Він знає вона чекає, навіть щось приготує, бо Квітослава навчилась куховарити. За вечерею вони розповідають одне одному свої новини.
Одного дня, повернувшись з роботи, Ігор почув від доньки:
Тату, після школи я прийшла додому, а слідом зайшла тітка Марислава.
Що їй тут потрібно? з роздратуванням запитав батько. Не впускай її до хати.
Вона слідом зайшла, я не встигла навіть двері зачинити. Сказала, що хоче забрати мамину шубу з мутона й ще щось із речей. Каже, ти дав дозвіл.
Я не віддала нічого. Пішла зла.
Доню, нічого я не дозволяв. Наступного разу одразу зачиняйся, прийдеш додому. Їй тут робити нічого.
Ігор був на зміні, коли схопило серце. Стало нестерпно важко дихати, блідий, почав втрачати свідомість. Колега викликав швидку, Ігор у лікарні. Квітослава прибігла до тата, в сльозах, лікар заспокоїв:
Не плач, батько твій при свідомості. У нього передінфарктний стан, потрібне лікування.
Тепер всі турботи на плечах Квітослави: тато, школа, хатні клопоти. Все треба встигнути, допомоги чекати ні від кого, тому ще більше старається вчитись. Бігає до батька в лікарню, навіть щось йому приносить поїсти. Якось прийшла ще й Марислава принесла пиріг.
Квіто, я спекла татові твому пиріг, як він там? Я не хочу до нього, він мене терпіти не може, ти знаєш. Віднеси від мене, тільки не кажи, що це я.
Добре, тітко Мариславо, дякую, відповіла Квітослава.
Хвилин пятнадцять потому прийшов Антон, брат, іноді допомагав Квітославі все ж таки свої. Він закінчував школу, готувався вступати.
Я ключі вдома забув, от і завітав, пояснив він. Ого, це ти сама спекла пиріг?
Та ні, мама твоя сьогодні принесла для тата в лікарню. Давай відріжу шматочок ти після школи ж голодний, а татові це забагато.
Антон не відмовився, Квітослава ще й чаю дала. Потім разом пішли до лікарні. Та раптом Антон поблід, у нього на лобі зявився піт, він схопився за перила перед входом у лікарню і впав. Добре, що це сталося біля лікарів.
Зясували, що в крові Антона якась отрута.
Що ви їли? спитав лікар у Квітослави.
Ось пиріг, ми його для мого тата принесли. Його мама Антона спекла.
Ні в якому разі не давайте батькові. Я заберу треба розібратись.
Мариславі повідомили, вона прибігла до лікарні.
Господи, синку, що з тобою? Чим ти так отруївся?
Він їв пиріг, тітко Мариславо, я шматочок відрізала, коли він після школи забіг, а та аж побіліла.
Через деякий час Мариславу забрала поліція. Зясувалось, вона підмішала щось у пиріг, аби отруїти брата Ігоря потім продати його дім. Думала: Квітослава піде в навчання, житиме в гуртожитку. Гроші були їй дуже потрібні. Не врахувала, що пиріг може зїсти її ж Антошко.
Коли Ігоря виписали, він прийшов із Квітославою та Антоном до Марислави на побачення.
Пробач мене, Ігорю, пробач, Антошенько, пробач и ти, Квітославо Я все зрозуміла, простіть заради Бога, ридала вона.
Ігор забрав заяву, незабаром Мариславу відпустили. Антон не міг пробачити матері, стосунки зіпсувалися остаточно, частіше бував у Ігоря з Квітославою.
Дядьку Ігорю, я ніколи не пробачу маму, я її ненавиджу, як вона могла?
Антоню, батьків не вибирають. Твоя мама зробила дуже погану річ, але вона щиро шкодує. Кожен може помилитись. Дай їй шанс, пробач її вона мучиться.
Поступово все почало лагодитися. Антон вступив до університету, Квітослава закінчувала школу і теж готувалася вступати, тільки покидати тата не хотіла.
Нічого, доню, якось впораюся. Тобі треба навчатись. Ми з тобою будемо жити один для одного, приїжджатимеш на вихідні, канікули. Мама дуже хотіла, щоб ти в педагогічний вступила.
