У маленькому приморському містечку, де над хвилями кружляли чайки, Оксана цілий день метушилася на кухні. Готувала ароматну вечерю: запічену рибу, картоплю зі свіжими травами й навіть спекла улюблений торт “Київський” на солодке. Втомлена, але задоволена, вона прибрала стіл, застелила його білою скатертиною й сіла чекати чоловіка з роботи. Серце билося трохи швидше, ніж зазвичай – сьогодні їй належала важлива розмова. Нарешті у замку заскреготів ключ, і на порозі з’явився Богдан.
“Привіт, серденько!” – посміхнувся він, знімаючи пальто. “Що за нагода? Свято якесь?” – кивнув він на накритий стіл, заставлений смачними стравами.
“Любий, нам треба серйозно поговорити, – тихо, але рішуче сказала Оксана. – Це стосується нашої родини”.
Богдан завмер, його посмішка повільно згасла, а в очах блиснув тривожний відблиск.
—
“Соломіє, як ти можеш так вчинити? Це ж твій син!” – голос Оксани тремтів від обурення.
“Син, то й що?” – махнула рукою Соломія, поправляючи коси. “Я ж не назавжди його віддаю, лише на кілька місяців!”
“Соломіє, ти при здоровому глузді? Це ж твоя дитина, твоя кров!” – Оксана ледве стримувала сльози.
“Слухай, Оксано, я ж усе пояснила! Якщо ти така милосердна – забирай небожа до себе! Годі, розмова закінчена. З Іваном за пару місяців нічого не станеться, а як я влаштуюся – одразу його заберу”, – різко підвелася Соломія й, грюкнувши дверима, вийшла з кімнати.
Оксана залишилася сама, приголомшена. Вона не могла повірити, що її сестра здатна на таке. Віддати рідного сина, навіть тимчасово, до дитбудинку? Це було немислиме. Але взяти Івана до себе Оксана не могла.
Вони з Богданом і двома доньками жили у квартирі свекрухи, Ганни Миколаївни. Двокімнатна хрущовка була тісною, а свекруха невістку недолюблювала. До онучок також ставилася байдуже, терплячи їх лише заради сина. Оксана знала: Богдан – єдине світло в очах Ганни Миколаївни. Якби не він, свекруха, мабуть, взагалі не дозволила б синові одружуватись, тим більше на Оксані.
Якось Оксана випадково почула, як Ганна Миколаївна скаржилася сусідкам: “Невістка Богдана його причарувала, інакше чим пояснити його любов до неї?” Спочатку свекруха була толерантна, але все змінилося, коли Оксана з Богданом повідомили, що чекають дитиІ хоч минуло багато років, Оксана усвідомила, що інколи саме найважчі рішення призводять до найщасливішого життя.
