Доню, не подумай поганого! Я не бездомний. Мене звати Тарас Іванович. Я приїхав до дочки. Це важко розповідати
До Нового року лишалися лічені години. Всі колеги вже давно розійшлися по домівках, але Оксану ніхто не чекав
Щоб не повернутися до роботи другого січня, вона вирішила закінчити все сьогодні.
Додому вона встигне у холодильнику чекають приготовані наперед салати, фрукти й пляшка шампанського.
Наряджати ялинку їй було ні для кого. Так хотілося скинути туфлі на підборах і закутатися в мяку домашню блузу.
Після розлучення з Романом минуло вже кілька місяців, і розставання було настільки болючим, що Оксана навіть не думала про нові стосунки.
Тепер її власна тиша здавалася комфортною
Роман намагався повернути її, дзвонив, але вона не хотіла починати все спочатку. Нічого доброго з цього б не вийшло вони були занадто різними.
Навіть згадувати про нього не хотілося це минуле, і свято псувати не варто.
Оксана вийшла з тролейбуса. Ще кілька кроків і вона вдома.
Біля підїзду, на лавці, вона помітила старенького чоловіка. Поруч із ним стояла невелика ялинка.
Мабуть, до когось у гості, подумала вона.
Оксана привіталася, а чоловік лише кивнув, не підводячи голови.
Дівчині здалося, що в його очах блиснули сльози чи то просто відблиск вогнів? Але вона не замислилася над цим і швидко зайшла у підїзд.
Надвечір підморозило, і Оксана здригнулася від холоду.
Після душу вона одягла теплу блузу, налила кави й підійшла до вікна.
Дивно, але чоловік досі сидів на лавці.
Вже більше години минуло, як я повернулася, подумала вона. До Нового року дві години. Якщо він у гості, то чому досі тут? І ці сльози
Оксана накрила стіл, увімкнула гірлянду на ялинці, але думки постійно поверталися до самотнього діда.
Ще через півгодини вона знову глянула у вікно він сидів, неруха
