Доню, не подумай лихого! Я не бомж. Звати мене Тарас Іванович. Я приїхав до доньки. Важко розповідати
До Нового року лишалося кілька годин. Усі колеги давно розійшлися по домівках, але Олену ніхто не чекав
Щоб не виходити на роботу другого січня, вона вирішила виконати все заздалегідь.
Додому вона встигне у холодильнику чекають салати, фрукти й шампанське, приготовані ще вчора.
Наряджатися їй було ні для кого. Хотілося скинути туфлі на підборах і перевдягтися в мяку домашню одежу.
Так вийшло, що з Олегом вони розійшлися кілька місяців тому, і розлучення далося їй так важко, що вона й думати не хотіла про нові стосунки.
Тепер їй було спокійно одній
Олег намагався повернути її, дзвонив, але Олена не хотіла починати все знову нічого доброго з цього не вийде, вони не пара, занадто багато болю.
Навіть згадувати про нього не хотілося минуле, навіщо псувати свято?
Олена вийшла з маршрутки. Ще кілька кроків і вона вдома.
Біля підїзду, на лавці, вона раптом помітила старого. Поряд з ним стояла невелика ялинка.
«Мабуть, до когось у гості!» подумала вона.
Олена привіталася, чоловік кивнув, не піднімаючи голови.
Дівчині здалося, що у його очах блиснули сльози чи то відблиск вогнів, але вона не стала замислюватися і зайшла до підїзду.
Надвечір підморозило, і Олена здригнулася.
Після душу вона вдягла улюблений теплий халат, налила кави й підійшла до вікна.
Дивно, але старий і далі сидів на лавці.
«Минула вже година, як я вдома, до Нового року лишається дві години. Якщо він у гостях, чому сидить на вулиці? І ці сльози» думала вона.
Олена накрила стіл, увімкнула гірлянду на ялинці, але думки постійно поверталися до того самотнього діда.
Ще півгодини і вона знову глянула у вікно. Чоловік сидів, немов закамянілий.
«Може, йому погано? Так можна й замерзнути»
Олена швидко накинула куртку й вийшла на вулицю.
Підійшовши до лавки, вона сіла поруч.
Старий глянув на неї й відвернувся.
Вибачте, у вас усе гаразд? Я помітила, що ви тут довго сидите. Надворі холодно. Можу чимось допомогти?
Дід зітхнув:
Нічого, доню. Все добре, трохи посиджу та й піду.
Куди?
На вокзал. Додому.
Знаєте, так не годиться. Не хочу вранці побачити вас тут замерзлим. Ходімо до мене! Відігрієтеся, а потім куди треба.
Та ні
Жодних «ні»! Ходімо!
Олена знала: якби її подруга Наталка побачила її зараз, то точно б округлила очі Але її тут не було, а залишити старого саме так Олена не могла.
Дід підвівся, взявши ялинку.
Можна з собою?
Звісно, беріть!
У квартирі він скромно поставив ялинку в коридорі, роздягнувся.
Кожен рух давався йому з трудом видно було, що він таки замерз.
Він сів на кухні, Олена налила чаю. Старий довго грів руки, тримаючи глиняну чашку. Відпив кілька ковтків і підвів на дівчину очі.
Доню, не подумай лихого! Я не бомж. Звати мене Тарас Іванович. Я приїхав до доньки. Важко розповідати
З її матірю ми розійшлися давно я сам винен, зустрів іншу.
Залишив сімю, як дурень
Спочатку ховався, але дружина дізналася про нас з Галиною. Свари, сльози І одного дня я вийшов із дому до неї, до «коханої»
Доньці тоді було шість.
Спершу я намагався допомагати, але Марія, колишня дружина, була гордою не брала від мене нічого, навіть аліментів не вимагала. Хотіла довести, що сама виховає дитину.
Я пробував передавати гроші через батьків, але вона й слухати не хотіла! Ні і все!
Вона налаштувала доньку проти мене.
Якось прийшов у садок, хотів передати іграшку а донька відвернулася, сказала, що я їй не батько.
Тоді я зда
