Доню, не бійся, я не бомж. Мене звати Тарас Григорович. Я приїхав до своєї доньки. Важко розповідати, але…
До Нового року залишалося кілька годин. Усі колеги вже давно розбіглися по хатах, але Олену ніхто не чекав.
Щоб не йти на роботу другого січня, вона вирішила все зробити заздалегідь. Додому встигне у холодильнику вже чекають олівє, мандаринки та пляшка шампанського. Наряджати ялинку було нікому, тому так і кортіло скинути ту́флі на шпильках і зануритися в мяку домашню футболку.
Так вийшло, що з Русланом вони розійшлися півроку тому, і розставання було настільки болючим, що Олена й думати не хотіла про нові стосунки. Зараз їй було комфортно наодинці.
Руслан намагався повернути її дзвонив, писав, але вона не хотіла починати все з початку. «Не наш шлях», думала вона. Забудемо як страшний сон, не варто псувати свято.
Олена вийшла з маршрутки. Ще кілька кроків і вона вдома.
Біля підїзду, на лавочці, вона помітила дідуся. Поруч із ним стояла маленька штучна ялинка.
«Мабуть, до когось у гості», подумала Олена.
Вона привіталася, а старий лише кивнув, не піднімаючи очей.
Здалося, що в його очах блиснули сльози Чи то просто відблиск новорічних гірлянд? Не зваживши на це, дівчина швидко зайшла у підїзд.
Надвечір підморозило, і Олена здригнулася.
Після гарячого душу вона вдягла любий халат, налила кави та підійшла до вікна.
Дивно, але дідусь все ще сидів на лавці.
«Я ж вже півтори години вдома, до Нового року залишилося дві години Якщо він у гості, то чому досі на вулиці?»
Олена накрила стіл, увімкнула ялинку, але думки постійно поверталися до самотнього старенького.
Ще через півгодини вона знову зазирнула у вікно. Він сидів нерухомо.
«А раптом йому погано? Так і замерзнути недолго».
Олена накинула куртку і вийшла надвір.
Підійшовши, вона сіла поруч із дідусем.
Той подивився на неї й відвернувся.
Вибачте, у вас усе гаразд? Ви вже давно тут сидите. На вулиці холодно Може, чимсь допомогти?
Старий зітхнув:
Нічого, доню. Посиджу трохи та й піду.
Куди?
На вокзал. Додому.
Так це ж не вихід! Не можу я вас тут залишити. Давайте, підіймайтеся! Ходімо до мене, зігрієтеся, а потім рушите куди треба.
Та ні, я
Жодних «ні»! Ходімо!
Олена знала: якби її подруга Настя зараз це бачила, то точно б зробила великі очі. Та її тут не було, а залишити старого саме на морозі дівчина не могла.
Дідусь підвівся, взяв свою ялинку.
Можна забрати?
Так, звісно!
У квартирі він скромно поставив ялинку в коридорі, роззувся. Кожен рух давався йому з труднощами видно було, що він таки змерз.
Він сів на кухні, Олена налила йому чаю. Старий довго грів руки, обхопивши глиняну чашку.
Доню, не бійся, я не бомж. Мене звати Тарас Григорович. Я приїхав до доньки. Важко розповідати
З її матірю ми розійшлися багато років тому. Я винен закохався, як парубок, нічого довкола не бачив Спочатку ховався, а потім дружина дізналася про мене й Катрусю. Сварки, крики Одного дня я вийшов із хати й пішов до неї.
Доньці тоді було шість.
Я намагався допомагати, але Марія, моя колишня, була гордовитою. Відмовлялася навіть від аліментів мовляв, сама виховає. Гроші передавав через батьків, але вона й їх повертала.
Одного разу я прийшов у садок хотів дати донечці цукерки. А вона відвернулася й сказала: «Ти мені не тато».
Тоді я зда
