Шановна свекрухо, запрошую вас на наш розлучення!
Коли син розчинив двері своєї квартири у Львові, Ганна Іванівна, переступивши поріг, з тривогою в голосі запитала:
— Ти сам?
— Ну так… — здивовано відповів Максим.
— А де Олеся?! Вже пішла? Все, кінець? — голос свекрухи тремтів від хвилювання.
— Мамо, про що ти? — Максим знизав плечима, не розуміючи її питань.
— Значить, я запізнилася… — Ганна Іванівна важко зітхнула, пройшла у вітальню й опустилася на край дивана, ніби боячися зайняти забагато місця. — Пізно приїхала…
— Мамо, що сталося? — Максим напружився, відчуваючи, як у грудях зароджується тривога.
— А ти хочеш сказати, що все гаразд?! — вона кинула на нього погляд, сповнений підозри, немов він приховував якусь страшну таємницю.
— А що, хіба щось не так? — Максим розгубився, не розуміючи, до чого вона веде.
— Сину, поясни мені зараз, що це за маячня?! — Ганна Іванівна встромила руку в торбу, дістала звідти листівку із зів’ялою трояндою й рішуче сунула її Максимові. — Вранці знайшла це в поштовій скриньці. Запрошення на розлучення!
Максим узяв листівку, пробіг очима по тексту, написаному акуратним почерком: «Шановна свекрухо, запрошую вас на наш розлучення! Ваша невістка Олеся». Він завмер, не вірячи своїм очам.
— Мамо, ти серйозно вважаєш, що це правда? — спитав він, намагаючись приховати збентеження.
— А ти хочеш сказати, що я сама собі це написала?! — Ганна Іванівна розвела руками, її голос тремтів від образу й гніву.
— Та ні, просто… Олеся? Серйозно?
— Хто — Олеся?
— Ну, твоя невістка ж…
— Максиме, годі крутити! Розказуй, як є! У вас що, до розлучення дійшло? Ви ж і року разом не прожили! Де вона зараз?
— Мамо, заспокойся, усе гаразд. Олеся на роботі… мабуть. Вранці все було як завжди. Це, напевно, жарт якийсь. Через борщ, мабуть…
— Жарт? Через борщ?! — Ганна Іванівна подивилася на сина так, ніби він остаточно з’їхав з глузду. — Ти хочеш сказати, що через борщ можна так жартувати?!
— Ну так, через борщ, — Максим ніяково почухав потилицю. — Вона вчора вперше сварила. Ну, я сказав, що… не дуже вийшло. Не як у тебе.
— І що далі? — свекруха прищурилася, відчуваючи, що історія набирає обертів.
— Вона розлютилася, хотіла борщ вилити. А потім заявила, що не буде готувати, поки я все не з’їм. Ну, я у відповідь ляснув, що, мовляв, подаю на розлучення, якщо вона перестане варити. Жарт же…
— Жарт?! Ти їй сказав про розлучення — в жарт?! — Ганна Іванівна зіскочила з дивана, очі її палали праведним гнівом.
— Ну, я потім пояснив, що пожартував, але сварка вже розгорілася…
— Все, сину, увесь у батька! — вона рішуче пішла на кухню. — Де той борщ? Неси його сюди!
— Навіщо? — Максим розгубився, ідучи за нею.
— Будемо їсти. Ти зрозумів?
— Мамо, він несмачний…
— Я тобі зараз покажу «несмачний»! На кухню, живо!
Ганна Іванівна впевнено знайшла каструлю з борщем, поставила на плиту, запалила вогонь.
— Іди сюди! — її голос звучав як наказ командира.
— Мамо, ну… — Максим спробував заперечити, але змовк під її суворим поглядом.
— І ще — неси ключі від квартири!
— Це навіщо? — він завмер, не розуміючи її задуму.
— Неси, сказала!
Максим, понуривши голову, приніс ключі. Матір миттєво забрала їх і сховала у кишеню своєї старої куртки.
— Сідай за стіл! — наказала вона, розливаючи борщ по двом тарілкам.
Вона перша взяла ложку й почала їсти, не відводячи очей від сина. Максим неохоче послідував її прикладу.
— І це ти називаєш несмачним? — Ганна Іванівна підняла брову, допиваючи останні ковтки. — Нормальний борщ!
— Ну, у тебе все одно краще… — пробурмотів Максим, копошачись у тарілці.
— У мене тридцять років досвіду! А твоя дружина тільки вчиться! Швидко бер— А тепер біжи в магазин і купи свіжого хліба, щоб нестимовити, що тобі борщ не йде до горла!
