**Щоденник**
Сьогодні підслухала в маршрутці розмову. Якась дівчина сказала комусь: «Мій тато – успішна людина, а мама нічого не досягла, просто скучна домогосподарка». І я зрозуміла – це про мене.
Оля сиділа у Насті на кухні й не намагалась стримувати сльози. Тиждень тому від неї пішов чоловік, і тепер їй треба було виплакати біль хоча б перед кимось.
Вони не були близькими подругами, просто товаришували через сінешність. Колись, переїхавши у новий район, вони познайомились під час прогулянок з колясками – діти були однолітками, а квартири – у сусідніх будинках.
Настя, на відміну від Олі, вийшла на роботу, коли сину виповнилось півроку. Тепер, через 18 років, обидві згадали ту доленосну розмову в парку.
– Ти справді йдеш на роботу? А хто буде з дитиною? – у голосі Олі були і тривога, і цікавість.
– На півдня приходитиме няня, – відповіла Настя. – Закони змінюються швидко, якщо випаду з процесу, шеф візьме іншого бухгалтера. Та й мені не хочеться втрачати це місце – потім може не пощастити з начальником.
– Мій Сашко каже, що я маю бути з Данилкою. Що кар’єра почекає…
– Кар’єра нікого не чекає, Олю. Мій чоловік також хотів, щоб дружина сиділа вдома. Але я знаю свою справу: якщо пропустиш три роки – буде важко наздоганяти, а якщо п’ять – то відстанеш назавжди.
– Але вони ж такі малі ще, – зітхнула Оля. – Жалко залишати дитину на чужу тітку, до трьох років мати має бути поряд, зараз усі про це пишуть.
– Не думаю, що це критично. Набагато важливіше, щоб матері було цікаво жити. А дитина, бачачи, що мати справляється з життям, теж почуватиметься добре. Все інше – дрібниці.
– Не знаю… Я вирішила сидіти з Данилкою хоча б до садка, Сашко дістатньо заробляє…
– Це чудово, Олю, але чоловіки дуже швидко звикають до повного обслуговування – потім не виберешся. Моя мама так прожила все життя й завжди казала: не можна повністю розчинятися у родині.
– Ну, я ж не збираюся сидіти на Сашковій шиї, коли Данилко підросту, піду працювати.
Проте декрет затягнувся. Через чотири роки в Олі народилася донька, клопоту ще більше додалося. Чоловік не допомагав, бо свято вірив, що виховання – жіноча справа, а його діло – добре заробляти.
А коли почув від дружини «піду на півставки», лише майнув рукою:
– Ти з’їхала з глузду? У тебе дім, діти. Навіщо мені завжди втомлена й заклопотана дружина? Хіба я тебе погано забезпечую?
Коли молодший пішов до школи, Оля нарешті спробувала повернутися до професії. Але виявилося, що в архітектурі тепер працюють у 3D-програмах, яких вона не знає. Колишні колеги випередили її, багато хто став керівниками. Нікого не цікавило, що Оля колись із відзнакою закінчила архітектурний інститут і працювала у престижній фірмі до 28 років.
Тепер її діти сприймали її турботу як щось звичайне, а чоловік мав роман на боці – адже куди подінеться дружина-домогосподарка?
Якось вона спробувала його пристыдити, але Сашко лише пожав плечима:
– Ти сама так вибрала.
***
Настя ж поєднувала кар’єру й дитину. Було важко, іноді вона почувала себе поганою матір’ю. Чоловік на всі прохання допомогти відповідав: «Моя мама встигала все, а ти роботу ставиш вище за родину».
Після 15 років шлюбу він пішов:
– Ти навіть вечерю не встигаєш готувати! А Катерина хоча б…
– Катерина – це та з відділу кадрів? – перебила Настя. – Давно хотіла запитати.
Він ніяково змовчав, а Настя спокійно додала:
– Удачі вам. Тільки аліменти сплачуй регулярно.
– Ти зруйнувала нашу сім’ю своєю кар’єрою, – Олег кинув ключі на стіл.
Настя підняла голову:
– Ні. Ти зруйнував її, вирішивши, що я не маю права бути собою.
Насті було 45, коли це сталося. Вона не розгубилась і не засмутилась – скоріше, зітхнула з полегшенням. Він нарешті залишив її зі своїм нявчанням. Знайшов жінку «простішу»? Ну й добре. Вона була впевнена в собі. Не зробила блискучої кар’єри, але була затребуваним спеціалістом і заробляла досить, щоб сім’я не нужденничала.
Донька, хоч і ображалася, коли Настя пропускала вистави, підросла й знала: мама зайнята, але завжди підтримає.
Оля ж думала, що зберегла шлюб лише тому, що присвятила себе чоловіку й дітям. Та коли діти поїхали вчитися, Сашко пішов до своєї асистентки. Залишив квартиру й трохи грошей – ще й дякувати.
Саме тоді Оля подзвонила Насті й напросилася в гості. А тут ще й та дівчина в маршрутці – «моя мама нічого не досягла». Їй так хотілося обернутися й запитати: «Як нічого? А хто дбав про тебе, щоб ти виросла? А половина успіху твого тата – хіба не її заслуга?»
Настя слухала довго. Розуміла: треба виІ як би там не було, обидві вони змогли після всіх випробувань знайти своє щастя – нарешті жити для себе.
