Коли мені було сімнадцять років, батько покинув нашу сімю. Моя мама працювала на двох роботах і заробляла зовсім небагато. Ми економили буквально на всьому. Фрукти й солодощі були для нас рідкістю і з’являлися на столі тільки у святкові дні. Я соромилася щось просити у мами, а тому намагалася заробити сама навіть на найменші потреби. У мене є молодша сестра. Ми з мамою дуже старалися, щоб вона не відчувала себе гіршою за інших.
Але смерть тата не принесла полегшення. Мама потрапила до лікарні з інсультом, і відтоді не могла ходити. Вона отримала пенсію за інвалідністю, але цих копійок не вистачало навіть на найнеобхідніше. Було нелегко, але я все ще вірила, що колись стане легше.
Довелося залишити університет, бо я стала єдиною, хто заробляє і доглядає сімю. Доглядати за хворою мамою і сестрою було дуже важко. Багато знайомих хотіли допомогти, але я вперто відмовлялася. Ще до хвороби мама була доброю й щирою людиною. Але після інсульту дуже змінилася.
Спочатку вона жалілася на свою долю, згодом усе частіше дорікала мені й сестрі. То погано приготували, то брудно прибрали, то знову витратили занадто багато грошей.
Я намагалася пропустити повз вуха її закиди, бо знала вона хвора, і намагалася зрозуміти. Але від цього було не менше боляче, бо я робила все, що могла, а її вдячності не було видно. Друзі не раз радили мені взяти для мами доглядальницю, змінити роботу, піти туди, де платять більше. Але тоді я не змогла б доглядати маму. Як це щоб маму доглядала чужа людина, якщо у неї є дві доньки? Не могла на таке зважитися.
Скарг від мами ставало все більше. Вона дорікала навіть за найдрібніші покупки, хоч ми старалися жити якнайскромніше.
Я довго терпіла й мовчки все зносила. Та одного разу щось у мені зламалося. Я захворіла сильний біль у голові, температура, кашель.
Я не спала цілу ніч, а зранку вирішила йти до лікаря. Моя сестра побачила, в якому я стані, зібралася до школи, обійняла мене і попросила не зволікати й звернутися до лікаря. Мама ж, як завжди, бурчала: Навіщо тобі лікар? У тебе молодий організм саме мине. В мене ситуація набагато гірша, і мені потрібні всі ці гроші. Ти зараз все витратиш на аналізи й консультації, а у тебе буде звичайна застуда! Звинувачувала мене, що не думаю про неї й хочу, щоб вона померла.
Я мовчки слухала, а сльози самі наверталися на очі. Якщо чесно, сили вже не залишалося. Я кинула навчання, пішла на тяжку роботу заради мами, хоч могла знайти собі кращу долю. Напевно, втома перевищила всі мої межі, і я вперше накричала на неї висказала все, що накипіло.
Діагноз лікаря пневмонія. Лікар наполягав на стаціонарному лікуванні, знав, що самотужки це не подолаю. Але я знала, залишити сестру з мамою не зможу. Купила ліки на гроші, які залишилися, і пішла до своєї подруги.
Соломія впустила мене, почала сварити, що я ще ходжу на вулиці й не дбаю про себе. Ми довго говорили, я розповіла їй усе, що сталося вдома, попросила допомогти знайти доглядальницю та попросила прихистити мене на якийсь час. Повернутися додому я більше не могла.
Соломія запропонувала пожити у неї, а поки сходити додому за необхідними речами. Мама зустріла мене криком, не цікавилася моїм здоровям, одразу почала рахувати гроші. Я погодувала її, зайшла до своєї кімнати зрозуміла, що жити тут більше не буду.
Соломія швидко допомогла: знайшла доглядальницю і прихистила мене. Я знайшла іншу роботу і перестала їздити до мами. Можливо, хтось скаже, що я стала черствою, але я зробила для неї все, що могла. Жодної вдячності не дочекалася. Чи варто було жертвувати собою? Попереду ще ціле життя.
Щомісяця я перераховую гроші мамі на догляд і на всі її потреби. Додаю навіть більше, ніж потрібно. Вікторія, яка доглядає за нею, каже, що мама вже майже нас не памятає навіть не вітає з днем народження, хоча ми з сестрою їй телефонуємо і вітаємо. Але це не головне. Нарешті вдалося змінити роботу, скоро з подругою переїжджаю у власне житло. Сестра завжди підтримує і каже: Треба дбати про батьків, але не тоді, коли вони поступово руйнують тебе.
