Коли мені було сімнадцять, мій тато пішов із життя. Мама працювала на двох роботах, але грошей усе одно не вистачало. Ми економили на всьому, чим могли. Фрукти та солодощі у нашій родині з’являлися лише на свята. Мені не вистачало сміливості просити у мами хоч щось зайве. Я намагалася сама заробляти на себе. У мене є молодша сестра, і разом з мамою ми старалися зробити все, аби вона не відчувала себе гіршою за інших.
Та смерть тата не стала кінцем наших проблем. Мама потрапила до лікарні після інсульту більше не могла ходити. Їй призначили інвалідну пенсію, але суми ледь вистачало на найнеобхідніше. Життя було непростим, але я не втрачала віри, що все зміниться на краще.
Довелося кинути навчання, адже тепер я була єдиною, хто утримував нашу сімю. Було важко доглядати за хворою мамою і сестричкою. Декілька людей пропонували допомогу, та я відмовлялася. До хвороби мама була доброю та щирою. Після інсульту її характер дуже змінився.
Вона спочатку нарікала на свою долю, а потім почала виливати невдоволення і на мене, і на сестру. То їжу не таку зварили, то прибрали недбало, то дарма витратили зайві гривні.
Я намагалася пропускати її слова повз вуха вона ж хвора людина, а я повинна зрозуміти. Але ці слова глибоко ранили. Я робила все можливе для неї, а вдячності не помічала. Багато хто радив мені найняти мамі доглядальницю й влаштуватися на кращу роботу. Але як я могла це зробити? Як це інша людина буде піклуватися про мою маму, якщо в неї є дві дочки? Я не могла погодитися на таке.
Претензій з боку мами ставало все більше. Вона гнівалась через будь-яку покупку, хоча ми й так у всьому себе обмежували.
Я довго мовчала і терпіла. Але трапилася подія, яка змінила моє ставлення до мами назавжди.
Я тяжко захворіла страшний головний біль, висока температура, кашель. Не спала всю ніч і зранку вирішила йти до лікаря. Сестра побачила мій стан, швидко зібралася до школи, обійняла мене і попросила не баритися з походом до лікаря. А мама, як завжди, сказала: «Яке лікування? Молода перехворієш. У мене набагато гірша ситуація. Тобі зараз витрачати гроші на себе соромно. Викинеш усі гроші на аналізи та консультації, а у тебе буде звичайний грип. Мене ти не шкодуєш, мені гірше, а дбаєш лише про себе мабуть, хочеш, щоб я померла».
Я слухала її слова і мовчки плакала. Всі сили поклала на маму, кинула навчання, тяжко працювала, хоча могла б інакше. І здається, так знесилилася, що накричала на маму. Вперше сказала їй усе, що думала.
Обстеження показало, що в мене запалення легень. Лікар наполягав на госпіталізації, та я не мала змоги не могла залишити сестру на самоті з мамою. Купила необхідні ліки й поїхала до подруги.
Оксана впустила мене, сварила, що я не лежу вдома, а ходжу попід дощем. Ми довго говорили. Я розповіла їй про все й попросила допомогти з доглядальницею і тимчасовим житлом, бо вже не мала сил повертатися додому.
Оксана запропонувала мені залишитися в неї й поїхати тільки забрати речі.
Коли я повернулася додому, мама одразу почала кричати, зовсім не цікавилася моїм здоровям знову рахувала гроші. Нагодувала маму, зайшла до своєї кімнати відпочити. Більше я тут не житиму.
Подруга мені допомогла знайшла доглядальницю і прихистила у себе. Я змінила роботу й більше не відвідую маму. Можливо, хтось вважає мене жорстокою, але я зробила для неї все. Подяки жодного разу так і не почула. То чи було варто старатися? В мене попереду ще все життя.
Щомісяця я виділяю кошти на потреби мами й оплату доглядальниці. Вікторія, жінка, яка тепер доглядає за нею, каже, що мама все менше нас памятає. Вона вже не вітає нас з днем народження. Але це не головне. Я змінила роботу, незабаром разом із сестрою будемо винаймати житло. Сестра мене підтримує і каже: «Потрібно дбати про батьків, але не тоді, коли вони забирають у тебе життя».
І тоді я зрозуміла: піклуватися про інших варто, але не ціною власного здоров’я та душевного спокою. Любіть і поважайте себе, бо самопожертва без взаємності виснажує і нищить зсередини.
Довго мовчала і терпіла мамині вчинки. Але одна подія змінила моє життя назавжди