**Щоденник сердечного розриву**
Я поверталася додому з відпочинку. Серце ніяково стискалося, мов у пастці. Їхній Степан за весь час навіть не написав. На вокзалі в Олешках ніхто мене не зустрів… У хаті було темно, вечері не готували, а по всій квартирі стояв безлад. «Мабуть, Степан усе це час просидів у мами», — з гіркотою подумала я. Дістала другу сумку й почала збирати речі. Саме тоді й увійшов чоловік.
— Повернулася? — кинув він, зупинившись у дверях. — А я тебе й не чекав! Нагулялася, гадаєш, усе зійде з рук?
Я раптом засміялась — гірко, майже істерично.
— Не хвилюйся, я ненадовго, — відповіла я, голос тремтів від напруження.
— Що це має означати?! — насупився Степан. А потім його ніби осяяло…
— Степанчику, ну як так? Ми ж цю подорож так довго планували! — Я ледве стримувала сльози.
Я цілий рік мріяла про цю поїздку. Вони з чоловіком збирали гроші, вибирали тур, обговорювали, як будуть грітися на піску.
— Та що я можу вдіяти? Мати захворіла, треба залишитися, — буркнув Степан, відводячи погляд.
— А коли тоді? Я б зрозуміла, якби маму до лікарні забрали або вона злягла. Але ж у неї нічого серйозного! — обурилася я.
— У неї учора температура була! Вона швидку викликала! — спалахнув він.
— Температура була невисока, спала, як тільки таблетки випила. Степане, це гарячий тур! Якщо сьогодні не візьмемо, більше за таку ціну не буде!
— Знаєш що? Мене бісить твоє егоїстичне упертість! Я сказав — нікуди не їдемо. Мамі може стати гірше! — відрізав він.
— Взагалі-то в неї ще й дочка є, — зауважила я. — Невже вона не може за мамою подивитися?
— Ти ж знаєш, що Олена зайнята. Годі це обговорювати. Поїдемо іншим разом. До речі, посидимо вдома цієї відпустки. Я матері обіцяв з ремонтом допомогти. І ти теж.
Він вийшов із кімнати, наче розмова була закрита. А я ридала.
Я працюю на ненависній роботі, лише заради грошей у родині, а тепер у мене відбирають і довгоочікуваний відпочинок. Вона терпіла докори начальства, переробляла, зносила все заради однієї мрії — теплого моря й палючого сонця.
Я давно хотіла змінити роботу, але Степан заборонив. Каже, тут добре заробляє. Вони машину змінили, ремонт зробили. А його зарплата завжди йде на примхи його матері — те щось полагодити, те купити. Але й цього мало!
Напевно, саме вона наполягла скасувати відпустку. Звикла, що всі навколо неї скачуть. Хоча які всі? Тільки її любий синок! Донька Степана, Олена, давно зрозуміла, що з матір’ю краще не зв’язуватися. Тому він і не просить її придивитися. А ось дружині відмовити простіше, ніж матері…
Мрії про море віддалялися. Я уявила, як замість пляжу буде клеїти шпалери в душній квартирі свекрухи, і зрозуміла — не витримаю. Мені потрібен відпочинок.
За півгодини я підійшла до чоловіка й рішуче сказала:
— Я їду відпочивати. З тобою чи без тебе.
— Що?! Ти з глузду з’їхала?!
— Це ти з глузду з’їхав! Я чекала цю відпустку, як дива. А ти вирішив позбавити мене мрії. Якщо так піклуєшся про маму — залишайся. А я їду.
— І з ким ти поїдеш? — примружився Степан.
— Сама.
Він усміхнувся, потім почав нервово ходити по кухні.
— Знаю я, навіщо тобі цей відпочинок! Курортного роману захотілося? Пригод на свою голову?
Я мовчала, боячись не стриматися.
— Мовчиш? Бо я маю рацію!
— Якщо не довіряєш — поїдемо разом, — проказала я.
— Я матері не кину.
— Ну й не кидай…
Я вийшла, задихаючись від образи. Чоловік завжди обирає матір, а не мене, та ще й звинувачує у вигаданому! Я ніколи не давала приводу сумніватися. Все, що я хотіла від відпочинку, — спокій. Ніякі романи у планах не були.
Степан гадав, що я просто лякаю його.
Вранці я ще раз запитала, чи їде він. Він сердито відказав, назвавши мене дурною. А після обіду я повернулася з квитком у руці.
Степан влаштував скандал. Такого ще не було. Я запропонувала купити йому тур, сподіваючись, що він роздумає. Але він, мабуть, став на принцип. Хоча я так і не зрозуміла, навіщо, якщо в його матері сьогодні навіть температури не було.
Урешті, коли я їхала на вокзал, Степан кинув:
— Можеш не повертатися! Така дружина мені не потрібна!
Я сідала у потяг із слізьми, не знаючи, що ця подорож змінить її життя назавжджМинало три місяці, і тепер, коли я сиділа в кав’ярні з новою роботою та добрим другом, я не могла повірити, що колись сумнівалася — покинути Степана було найкращим рішенням у моєму житті.
