Друга свекруха
Коли Марійка переступила поріг квартири, їй одразу впали в очі черевики свекрухи, які гордо стояли посеред коридору. Зрозуміло було одразу спокій сьогодні не світить.
Ганна Петрівна вийшла з кухні з таким виразом обличчя, ніби готувалася засудити світ за всі його гріхи.
Знову у цієї старої була? запитала вона. А дім, чоловік, дитина все це, значить, неважливо. Добре, що я завітала, а то б сиділи голодні, як ті соловї.
Ганно Петрівно, Андрій знав, що я сьогодні затримаюсь. Вечеря готова, йому лише розігріти. Він і без вашого нагляду впорався б, відповіла Марійка.
За десять років шлюбу з Андрієм вона вже звикла, що свекруха постійно щось дорікає, і тепер сприймала її слова як фонову музику з сусіднього подвіря.
Але на початку було нелегко. Ганна Петрівна стала другою свекрухою Марійки. Перша Надія Іванівна була жінкою тактовною. Вона ніколи не лізла у сімю сина, не давала непроханих порад, не навязувалася.
Зате, коли потрібна була допомога, завжди була поруч. Марійка добре памятала, як свекруха ночами годувала тримісячну Софійку, коли та вирішила, що ніч це день, як приходила і забирала онуку на прогулянку, а Марійці казала:
Лягай спати. Олег прийде сам вечерю зварить.
Коли Софійці виповнилося пять, на фабриці в Олега стався нещасний випадок, і Марійка залишилася сама.
Надія Іванівна, яка втратила єдиного сина, у той важкий час не кинула невістку. Перші місяці вони жили разом, підтримуючи одна одну.
Марійка запропонувала Надії Іванівні залишитися, але та відмовилась:
Тобі всього двадцять вісім, ще знайдеш щастя. А я тобі не потрібна під ногами.
Марійка вийшла заміж за Андрія через три роки. Але Надію Іванівну не кинула. Її батьки жили далеко, тож перша свекруха стала їй другою матірю, а Софійка була для неї сонцем у віконці.
Тому поведінка Ганни Петрівни, яка вирішила, що в квартирі невістки вона головна, справді вразила Марійку.
Після першого візиту вона попросила чоловіка пояснити матері, що гості мають поводитися як гості, а не як ревізори з санстанції.
На слова Ганни Петрівни, що вона лише хоче допомогти, Марійка відповіла:
Мені вже не вісімнадцять. І навіть тоді, коли вчитися поїхала, я була самостійною. А після семи років шлюбу мені точно не треба пояснювати, як варити борщ. Якщо треба, я й сама можу провести вам лекцію. Ось прийду та перевірю, чи у вас усі кути вимиті.
Андрій, на щастя, підтримував дружину, і коли мати занадто розходилася, сам із нею розмовляв.
Загалом, Марійці вдалося відстояти свої кордони. Тому, коли через рік у них зявився син, Ганна Петрівна вже не лізла з порадами. Хоч, звісно, дуже хотілося.
Справа в тому, що у свекрухи була подруга, яка постійно хвалилася, як вона «виховує» дружину молодшого сина.
Ганні теж кортіло чимось таким похизуватися, але похвалитися було нічим. Єдиною її віддушиною було те, що вона висловлювала Марійці обурення через те, що та доглядає за Надією Іванівною.
Ну добре б та стара їй рідною була! Поки Софійка була маленькою, Марійка відправляла її до неї на літо я навіть рада була.
Але зараз дівчинка вже студентка, а Марійка все їздить і їздить туди. Ще й гроші витрачає! скаржилася вона подрузі.
Останній рік Марійка справді була у Надії Іванівни частіше. Ганна Петрівна називала її «старою», хоч та була лише на пять років старшою.
Але хвороба не додає молодості, і Надія Іванівна сильно здала. Тому Марійка її відвідувала то в лікарні, то вдома.
На чужу жінку сімейні гроші витрачаєш, гриміла свекруха.
Не переймайтеся, Ганно Петрівно, відповідала Марійка. Надія Іванівна, коли занедужала, дачу продала, тож лікуватися їй є на що.
Коли Надії Іванівні стало зовсім погано, Марійка найняла доглядальницю і сама проводила з нею півдня, поки Андрій на роботі, а син у школі.
Але це лише відстрочило неминуче. Незабаром Надії Іванівни не стало.
Ось тут Ганна Петрівна виявила раптову цікавість до спадщини.
Дачу вона продала, але гроші ж ще залишилися. Та й пенсія була непогана напевно, щось відклала.
А двокімнатна квартира точно комусь дістанеться, міркувала вона, але запитати боялася.
Зрештою, вона вивідала у сина, і відповідь її не порадувала.
На кого заповіт? Звичайно, на Софійку вона ж рідна онука.
А Марійка що даремно бігала? здивувалася Ганна Петрівна. Оце так! Уявляю, як вона зараз ридає!
Не турбуйтеся за мене, сказала Марійка. Я й так знала, що Надія Іванівна все залишить Софійці. Сама її до нотаріуса супроводжу
